Анатолій Петрук: «Основне наше гасло: «Шануйте ліс!»»

Нещодавно я побував на острові Кріт. Загалом же за кордом бував не часто. Моє покоління все більше опирається на мудрі поради наших пращурів та основ лісоведення радянської науки. Однак час не стоїть на місці. І саме на острові Кріт я побачив як треба берегти природу вже сучасними технологіями. Уявіть собі санаторій, де одночасно відпочивають 3 тисячі осіб. Мені було дуже цікаво куди діваються відходи, нечистоти. Адже лише рушники та простинні нам міняли кожного дня. Скільки ж то їх треба було щодня попрати, аби мати їх свіжими та чистими для відпочиваючих. І почав ходити по території, аби знайти якийсь септик чи яму, де зливаються нечистоти. Цікавило, де дівається сміття. І коли нічого не знайшовши та не почувши ніяких не приємних запахів, запитав у місцевого службовця: «Де діваються нечистоти?». Він мені відповів, що розроблена система, завдяки якій все переробляється. З твердих відходів роблять паливо, а з рідких – повертають чисту воду, яку відпочиваючі знову п’ють. Острів Кріт омивається чотирма морями, але там вода солона і вживати її не можна. Тому прісна вода на вагу золота. Тоді я зрозумів, що означали слова одного високоповажного священнослужителя: «Якщо і почнеться третя світова війна, то це буде війна за прісну воду».

 

Вода

Нині в Україні та й у Європі ми маємо величезну проблему з всихання лісів. Насамперед це сталося через порушення водного балансу. Першим відреагував на нестачу вологи дуб. Він почав масово сохнути близько 30 років тому. На нашій території в урочищі Юзефинівка ми маємо реліквію – дуб, якому стверджують екологи – більше 1300 років. Чому він живий і досі? Та тому, що там залишились не осушеними болота. Дубів там свого часу було стільки, що пан Юзеф міг собі дозволити викласти днище озерця колодами з цього дерева, аби його пані і діти могли не поранити ніжки коли купались.

В радянську пору було всяке: і погане, і добре. Не збираюся плювати у колодязь, з якого пили воду ми всі, хто жив тоді. Але гігантоманія і втручання в природу таки мали місце. Для створення додаткових площ під сільгоспкультури висушували болота, зокрема, і з допомогою меліорації. Застосувавши певні технології і навіть змінивши русла підземних вод, волога все ж таки залишалась. Завдяки в тім числі і багатосніжним зимам та частим повеням. Однак завершилася радянська доба і у більшості випадків меліоративні системи втратили господаря. Трубки та канави замулилися, доступ води до лісових масивів закрився. А своїх джерел – боліт у лісі не стало. Біда сама не приходить. Менше стало багатосніжних зим. Змінився клімат. Зменшилось випадання дощів, а високотемпературні явища ще більше осушили ґрунт і дали можливість розвиватися шкідникам, вегетація яких проходить не один, а два-три рази на рік. На Поліссі свій негативний вплив мали й розробки кар’єрів. Однак справжньою катастрофою став незаконний видобуток бурштину. Пройшли негативні зміни гідрологічних та гідротехнічних характеристик ландшафтів і відповідно екологічних чинників довкілля, що стало критичним для багатьох видів організмів і екосистеми в цілому. Особливо це вдарило по хвойних деревах, а, скажімо, сосни у загальному лісомасиві у нас більше 85%. Нерозумне втручання людини в природу наносить шкоду не лише екології, а й всьому людству. То чому ми дивуємось, що в Україні смертність перевищує народжуваність, імунітет підростаючого покоління значно слабший, ніж у старших людей.

 

Б’ємо на сполох

Аби не залишитися на задвірках третього сорту країн і не стати остаточним сировинним придатком для інших, перш ніж застосувати нові технології, мусимо змінити свою психологію та подолати байдужість. Нині на лісівників хочуть звалити всю вину, що хтось незаконно добуває бурштин. Мовляв, саме лісівники бачать, коли проходить вимивання сонячного каміння і вони зобов’язані робити зйомки цього дійства та дочекатись поки приїдуть правоохоронці і припинять цю незаконну діяльність. Але ж ті, хто це вимагає скромно мовчить проте, що добування бурштину набрало кримінального характеру. І здоров’я й життя охоронців лісу та їх сімей – під загрозою. Хочу нагадати, що лісівники несуть відповідальність не за надра, а за ліс. То чи не легше прийняти закон про видобуток бурштину і узаконити промисел з якого держава мала би зиск? Чого чекаємо? Поки наші ліси стануть місячним віддзеркаленням?

Друге. Прийняті на замовлення недолугих політиків закони, які забороняють торгувати лісом з іноземними фірмами. Нині при неможливості продати вчасно лісопродукцію, дерева синіють, чорніють і перетворюються у непотріб. Сприяють цьому і нові санітарні правила вирубки дерев, заражених шкідниками. У Польщі, Білорусії лісничому дано право самому оперативно вирішувати яке дерево хворе і розповсюджує хворобу на сусідні площі, зрізати, аби не допустити цього. На жаль, екологічні комісії уже не справляються вчасно обстежувати заражені площі і давати дозволи на вирубку. Давайте, якщо не вірити лісівникам, залучимо до комісій громадських активістів і хай вони виносять свій вердикт. Але ж, панове, не можна втрачати те, що вирощувалось роками виснажливою працею, а потім просто спалювати.

Третє. Не можна вважати ліс всепоглинаючим лоном сміттєзвалищ і місцем, де можна робити все що хочеш. Зрозуміло найкраще відпочивати на свіжому повітрі серед лісової краси. Як сказала якось моя колега: «Іду в ліс, аби його послухати». Але треба ще й чути його зранений крик. Відкрили ми на території наших лісництв 14 рекреаційних місць. Затратили кошти на альтанки, столики, лавочки, місця для приготування їжі, відхожі місця та для сміття. Подивіться, що залишають після себе так звані відпочивальники. До місця, куди слід викинути сміття вони вже ніяк не доходять. І на це дивляться їхні діти. І вони також думають, якщо батьки, даруйте, наплювали навкруги, то і їм це можна. Без виховання шанувати ліс ми лише поглибимо проблему його втрати.

І четверте. Ліс продовжує годувати чимало населення. Гриби, ягоди, лікарські рослини – для багатьох не лише розвага, спосіб виживання, але й бізнес. Поки що це безкоштовна скарбниця оздоровлення та збагачення. Однак, так тривати далі не може. Як каже наш головний бухгалтер: «Баланс не сходиться».

 

Потрібна програма

Без законодавчої підтримки лісівників не вирішити кризових явищ, насамперед в екології. Не поліпшимо екологію і без нових технологій, які уже є в розвинутих країнах, про одну з них я розповів на початку матеріалу. Можна уже зараз дещо змінити ситуацію на краще у нашому краї, якщо прийняти програму «Ліси Рівненщини». Попередня – закінчилася в області у 2015 р. Не беруся аналізувати програму, яка діяла з 2001 по 2015 р. Однак, вона змушувала чиновників контролювати заходи, які були прийняті. У нас збільшилась кількість заповідних зон. Це дало можливість зберегти представників фауни та флори, які занесені до Червоної книги. Є місця, де збереглась генетична пам’ять того, що росло навіть кілька століть тому. Це я бачу на тих 9 тис. га заповідного фонду, які є на Рокитнівщині. І, на мій погляд, якщо ретельно охороняти такі заповідники, то ще не все втрачено. Варто лише не допустити розширення площ, де активно розмножується шкідник. Завдяки заповідникам ми зберегли представників флори: лосів, косуль, зайців, бобрів, рисів, диких кабанів. Правда, останні з них у зв’язку з африканською чумою свиней за два роки явно поменшало. На даний час мережа природно-заповідного фонду в області становить близько 9% від загальної площі Рівненщини. Для забезпечення екологічного збалансованого розвитку популяції видів рослин і тварин варто продумати, де можна розширити площі природно-заповідного фонду.

У програму «Ліси Рівненщини», яку слід було би прийняти на засідання облради в недалекому майбутньому, необхідно включити пункти соціального захисту працівників лісового господарства, а також сприяти розв’язанню соціально-економічних проблем територіальних громад, зокрема, створення робочих місць і підвищення зайнятості населення в лісовому господарстві.

Враховуючи те, що на місці ми не вправі визначити засади удосконалення системи експорту не обробленої деревини, слід стимулювати деревообробні підприємства, які могли би працювати на місцевій сировині.

Не обійтися нам і без впровадження нових технологій при посаджені уже традиційних, а також нових видів дерев та рослин. Розширити, де слабо ростуть дерева, недеревні рослини. Таким чином ми мали б більше можливостей для розвитку культурно-оздоровчих, рекреаційних, туристичних і освітньо-виховних цілей.

Словом, зміни назріли. Однак, не можна рубати з плеча, як це уже зроблено в сільськогосподарській галузі. А лише вдосконалювати те краще, що маємо на даний час і таким чином берегти і шанувати ліс.

Анатолій Петрук, директор ДП «Рокитніське лісове господарство», заслужений лісівник України, депутат обласної ради

 

Народний стадіон у дубровиці

Дубровцький НВК “Ліцей – ЗОШ І-ІІ ст.” – спеціалізований навчальний заклад для обдарованих та здібних дітей району, що надає можливість одержати загальну середню освіту на рівні вищому від держаних стандартів. Такі заклади є зараз майже у кожному районі. Дубровицький ліцей відомий в області не лише тим, що за рейтинговими показниками цьогорічного ЗНО із 335 шкіл Рівненщини займає 16 позицію, але і своєю новаторською діяльністю, ініціативністю педагогічного, учнівського та батьківського колективу, створенням умов для розвитку творчих здібностей дітей, залучення їх до занять спортом.

Робити можна багато доброго, але для цього треба мати відповідну базу. При нинішньому недостатньому фінансуванні освіти, дуже не розженешся. Проте, це не про цей заклад. Директорові ліцею, Володимиру Кушніру, відомому в області й Україні творчому й креативному керівникові, вдалося об’єднати навколо себе однодумців, поважних людей району, меценатів, керівників підприємств, приватних підприємців. Вони увійшли до складу Піклувальної ради, метою якої став розвиток матеріальної бази ліцею та підтримка творчих і спортивних заходів. Усе – задля дітей, розвитку їхніх можливостей, залучення до здорового способу життя. Адже тут у старших класах дійсно зібрався цвіт молоді Дубровиччини.

Черговим проектом Піклувальної ради стало будівництво Народного стадіону. У своєрідний штаб будівництва увійшли: Василь Яніцький, народний депутата України,  Микола Голяка, директор Дубровицького заводу будматеріалів, Віталій Сухович, начальник Рівненського обласного управління лісового та мисливського господарства, Анатолій Петренко, директор ДП «Дубровицьке лісове господарство», Віктор Гумен, керівник приватної компанії «Елвік». 

Річ у тім, що в Дубровицькому районі, на жаль, нині немає стадіону, де б можна було проводити районні легкоатлетичні турніри, змагання з футболу. Давня, й здавалося б, нездійсненна мрія збудувати районний спортивно-оздоровчий комплекс на стадіоні «Горинь», яку плекали дубровицькі спортсмени протягом останніх 30-ти років, почала здійснюватися лише тепер. Завдяки потужному лобіюванню цього проекту, вартістю 37 мільйонів гривень, завдяки Василю Яніцькому, виділені перші 4 мільйони гривень державних коштів (із них 1 млн.грн. – з обласного бюджету). Отож, наразі, на єдиному в районі стадіоні тривають будівельні роботи. І слава Богу, тішаться усі. Проте, будівництво займе не один рік, і альтернативою цьому комплексові, а також майданчиком для розвитку спорту серед ліцеїстів та молоді району стане Народний стадіон при Дубровицькому ліцеї.

Це серйозний і недешевий проект. На території ліцею приступили до нього цієї весни. Щоб підготувати площадку під стадіон, довелося завезти 120 КАМазів землі! Потім із лісового масиву завозили спеціальний родючий грунт, насичений сапрофітами, покрили його родючим шаром землі і посіяли спеціальну траву. Усе – згідно технології – утрамбування, дренаж. Другим етапом стало будівництво бігових доріжок. Бруківку для доріжок надав Микола Голяка, директор будівельного заводу, справжній ентузіаст та благодійник спорту. Уже збудовано спеціальні бесідки, де розміщуватимуться команди з тренерами, зможуть переодягтися спортсмени. Наразі триває 3-й етап – будівництво багатоярусних глядацьких трибун на 240 місць.

Усі роботи на цьому будівництві виконуються методом народної толоки. Працюють усі – директор школи, члени Піклувальної ради, вчителі, батьки та учні, ентузіасти спорту. Це буде справжній Народний стадіон. А ще – приклад того, як можна і треба робити добрі справи. Адже кожна людина має залишити по собі на землі хороший слід.

 

Оксана СЛОБОДЗЯН

Вас можуть зацікавити такі матеріали

Leave a Comment