Нарятував тваринок на міні-зоопарк

Хочу зразу сказати, що крокодил – одна з найтупіших і найжорстокіших тварин. Він не приручається і є реально небезпечним. Єдина користь від нього була у тому, що нічні «активісти» боялися лізти у двір, бо по окрузі пішла чутка, що плазун вільно гуляє по городу.

Андрія Яремчука знають у Костополі, що на Рівненщині, завдяки  його незвичайному хобі – у себе на подвір’ї він створив міні-зоопарк. Тут часті гості школярі та вихованці дитсадків. Дітям цікаво подивитися на тваринок і послухати, які історії про них розповідає господар. Коли я випадково почула про це незвичайне захоплення, то вирішила неодмінно побувати там і на власні очі все побачити.

У воротях привітно мене зустрічає господар, тисне руку, а малесенький руденький собачка пильно обнюхує.

– Рижик, не чіпляйся, – звертається Андрій Іванович до охоронця, коли я згинаюся, щоб погладити вогняне кудлате диво.

І розповідає, що собачка до них прибився. Кілька днів, як пришитий, сидів під воротами. Яремчуки, перепитавши усіх в окрузі, почали його підгодовувати, потім вирішили влаштувати його долю, передавши людям у селищне Березне. Та собака, подолавши понад 40 кілометрів, через якийсь час повернувся і знову сів під хвірткою. Тож не було куди подітися, мусили прийняти знайду.

Пізня осінь широкими мазками поклала сірі фарби на дерева і землю, але на цьому невеличкому подвір’ячку це не помітно, бо увага одразу зосереджується на парі бешкетників-білченятах, які й хвилі не посидять спокійно. Вони вже вилиняли на зиму і шерсть набула кольору соснового стовбура. Андрій Яремчук розповідає, що минулого року, у селі Корчі лісоруби звалили дерево, де мешкала ціла біляча родина. Маму-білку вбило стовбуром, і троє малесеньких, – як середня картоплина, білченят осиротіли. Двох, які зараз скакають по клітці, одразу принесли Андрію Івановичу, а третє один із лісорубів узяв собі. Думав, що вдасться вигодувати. Але, коли побачив, що білченя чахне на очах, також приніс до Яремчука. Правда, запізно, – маля загинуло. А от його більш щасливих на долю братиків вдалося врятувати.

– Спеціально для них брав козяче молоко і годував через піпетку. Морочливо, але ж не можу бачити, як пропадає тваринка, – розповідає господар.

Ще кілька кроків і господар демонструє виставку старовинних череп’яних люльок. Пояснює, що знайшов усе це сам на городі. Поруч – кілька глечиків, яким по сто, а, може, й більше років.

А ось і клітки міні-зоопарку. Тут троє канюків та яструб-перепелятник. Одного із канюків Яремчуку привезли сарненські екологи: хтось познущався із птаха, обрубавши крила і хвоста. Андрій Іванович також виходив його. Як розповідає сам господар, йому часто приносять тварин «на реанімацію». Частину тварин, які потрапляють до нього, влаштовує у солідні зоопарки, решта, ті що «з історіями», залишаються у нього.

Так у нього з’явилася косуля Дашка, яка нині вільно гуляє по городу. Собаки із лісу принесли двох розтерзаних козенят. Коли люди відібрали тваринок, козлик вже був неживим. А напівживу кізочку, яка тоді була з рукавичку, Яремчук купив за 250 гривень і виходив.

– Дашка у мене вже більше десяти років, – говорить Андрій Іванович, погладжуючи тварину. – Вона ж у нас артистка. Японці, які знімали ролик про Тунель кохання, запропонували їй «роль». Щоб привезти її у Клевань, що у Рівненському районі, довелося тварину присипляти. А потім я її ніс на плечах більше кілометра. Більше на таку «провокацію» не піду, бо косуля потім два дні не їла і до мене тривалий час не підходила – ображалася.

У клітках – цесарки, дві карликові курочки і півник. Власник зоопарку говорить, що колись цесарки були звичайними на селянських подвір’ях, а якість їх яєць дуже висока, вони навіть складають конкуренцію перепелиним. Карликові ж курочки – чудові безвідмовні квочки. Андрій Іванович пропонує звернути увагу на гострі півникові шпори, якими він може нанести суперникові смертельних ран. Через сітку на мене дивляться два рудих лиса. А по сусідству – чорнобурка та єнот.

Коли я вирішила, що екскурсія вже завершилася, Яремчук запропонував зазирнути до невеличкого сарайчика. У лице дихнула теплом грубка, а у вухах залящало пташине різноголосся. Тут Андрій Іванович утримує теплолюбних членів своєї колекції: папуг-нерозлучників, хвилястих папуг, розелли, намистових папуг Крамера, амадини, канарки. У ванні чорніють панцирі двох болотяних черепах, у акваріумі – сомики. Під світлом лампи гріється трирічний боа-констріктор.

Помічаю опудало крокодила.

– А це звідки у вас?

– Та з нього й почалося створення цього зоопарку, – розповідає Андрій Яремчук. – Десь років п’ятнадцять тому привезли його наші хлопці-заробітчани із Москви. Робили ремонт у одного багача, а тому хтось подарував крокодила. Олігарх каже, хлопці, кому треба – забирайте, бо випущу у річку, хай сам себе годує. Ті подзвонили мені й привели у сумці. Хочу зразу сказати, що крокодил – одна з найтупіших і найжорстокіших тварин. Він не приручається і є реально небезпечним. Єдина користь від нього була у тому, що нічні «активісти» боялися лізти у двір, бо по окрузі пішла чутка, що плазун вільно гуляє по городу.

Андрій Іванович показує білий шрам від його зубів.

– І через це він став опудалом? – натякаю на шрам.

– Ні. Він застудився і помер від запалення.

П’ємо гарячий чай у затишному будинку. Господиня Люба була на роботі –Яремчуки мають власний зоомагазин, тож з чайником метушився господар. Розповів, що його захоплення світом тварин допомогло обрати фах доньці Надії, яка нині працює ветеринарним лікарем у одній із приватних ветклінік Львова. Ще навчаючись у школі вона виборола  ІІ  місце на всеукраїнському конкурсі робіт МАН. Темою її дослідження був татків крокодил.

В будинку мене зустріла швидка, як ртуть руденька такса Ніка. Господар показує котика-британця, каже, що передали із Рівного, щоб він прилаштував його. За кілька днів ця тваринка поїде до своїх нових господарів у Львів. Мене зачарував світ підводного царства: у акваріумі на 270 літрів – рідкісні і дорогі види рибок. Акваріумістика – ще одне захоплення Андрія Івановича. Він розповідає, що у Києві у супермаркеті «Ашан» створив акваріум на три тонни води.

– Як вдається утримувати таке велике хазяйство, – запитую, бо ж побачила, що усі тварини і птахи гляджені і здорові.

– За власні та невеликі благодійні кошти – приходять люди подивитися на зоопарк і лишають по кілька гривень тваринам на харчі.

Вже від інших людей дізналася, що Андрій Яремчук кілька разів просив міську владу виділили йому невеличку земельну ділянку, щоб розташувати там свій зоопарк. Та, мабуть, не зумів переконати владу, що подібний міні-зоопарк потрібен місту, як родзинка, якої немає більше ні в якому іншому райцентрі. Але надії, що влада допоможе вирішити це питання, чоловік не втрачає. Адже не однією вигодою живе у цьому світі людина. Чомусь нам ще подобаються вкриті інеєм сосни, чомусь усмішка торкає уст, коли бачимо на парковій доріжці пухнасту білочку, і чомусь даємо їсти бездомним котам і собакам.

Ліда ПОЛЬОВА

м. Костопіль Рівненської області

Вас можуть зацікавити такі матеріали

Leave a Comment