В кадрі й за кадром його життєвої стрічки

Все наше життя – це своєрідні сходинки. Доверху, а згодом, на жаль, вниз. Це закони природи. Ми швидко дорослішаємо, не менш стрімко старіємо. Тому, завжди варто поспішати жити. Витоки – наше дитинство й юність, коли ми пізнаємо цей світ та вбираємо у себе батьківську любов, мудрість людей,що нас оточують та силу рідної землі, яка дає людині своєрідне коріння. Вся наступна історія кожної людини базується на цьому фундаменті, і все життя ми тримаємо своєрідний екзамен перед батьками, вчителями й наставниками, земляками та перед власною совістю.

Першу, дуже важливу частину свого земного буття пройшов і Василь Яніцький, народний депутат України, голова благодійного фонду «Наш край», віце-президент Міжнародного громадського об’єднання «Рівненське земляцтво». 14 січня, на Василя, Василь Петрович зустріне своє 45-річчя.

– Коли уже відчуєш в собі силу й маєш можливості, виникає бажання зробити щось хороше для людей, бо кожен повинен залишити після себе добрі справи. І найперше, куди звертаєш погляд і линеш думками – це рідний куточок, де зробив перші кроки, отримав найважливіші життєві уроки, гартувався – вчився долати перешкоди й витримувати поразки, пережив перші палкі почуття й пізнав науку справжньої дружби й взаємовиручки, – так зворушливо сказав Василь Яніцький два роки тому на урочистому засіданні в Києві, присвяченому 15-річчю МГО «Рівненське земляцтво». За цими словами уже стояли добрі діла, які він встиг зробити, адже ще у 2010-му створив благодійний фонд «Наш край», який проводив чимало гуманітарних акцій на Поліссі. Позаду вже був рік депутатства та ряд втілених проектів в окрузі.

Тоді він набирав висоту. Щоб два наступні роки потужно підтримати свій округ, своїх земляків, які довірили йому мандат у високу законодавчу владу. «Все, що я зараз роблю – це відпрацьовую високу довіру людей. Я йшов на вибори з чітким баченням проблем краю та шляхами їх вирішення. Я взяв на себе зобов’язання сприяти їх подоланню, поліпшенню рівня життя моїх земляків. Крок за кроком намагаюся виконувати обіцяне». Йому це вдається. Разом із командою однодумців та соратників у Дубровицькому, Рокитнівському, Володимирецькому, Зарічненському районах та місті Вараші. За три роки депутатства він добився виділення для округу майже 55 мільйонів гривень на соціально-економічний розвиток. А це – десятки відремонтованих шкіл, дитячих садків, лікарень, ФАПів та лікарських амбулаторій, закладів культури, спортивних об’єктів, сільських доріг, освітлених вулиць. Це – придбання комп’ютерної техніки для закладів освіти, музично-озвучувальної апаратури та сценічних костюмів для  клубів, спортивних тренажерних комплексів, дитячих спортивно-ігрових майданчиків. Це – реконструкція систем опалення багатьох освітніх установ, де наші діти повинні в комфортних умовах реалізовувати своє право на освіту. Це – нові сучасні дахи, утеплені й естетичні фасади соціальних об’єктів.

З Державного фонду регіонального розвитку він лобіював виділення ще десятків мільйонів гривень. Зі свого БФ «Наш край» за три роки витрачено 9 млн. грн. на розвиток освіти, культури й спорту, підтримку обдарованої молоді й матеріальну допомогу хворим.

Якось я запитала, чому Василь Петрович не носить депутатського значка.

– Не значок робить народним депутатом. Я міркую по-іншому: спочатку треба підтвердити це звання ділом. До речі, поняття «політик» я теж розумію по-своєму. Моя політика – це інтереси моїх виборців, конкретні справи, а не кольори партійних стягів, пустослів’я з екранів телевізора чи популізм з трибуни Верховної Ради, – відповів Василь Яніцький.

Він народився й виріс у Зарічному. Закінчив юридичний факультет Київського національного університету ім.Т.Шевченка. Згодом захистив кандидатську дисертацію. Знайшов своє місце у світі бізнесу, а нині реалізовує себе як народний депутат. На мою думку, реалізує успішно. Я вже звикла до частих зауважень: «А що ж тут геройського, що він працює на округ? Ми його туди обирали для цього. Було б дивно, якби він байдики бив». І ніби всі вмить забувають, чи багато бачили ми добрих справ від його попередників, яким так само видавали мандат довіри. На моєму журналістському віку я не зустрічала депутата більш ефективного та такого, щоб зумів підібрати сильну команду для реалізації своїх планів. В цьому йому допомагає одна дуже хороша риса: він вміє слухати й чути людей – колег-народних депутатів, чиновників міністерств, керівників районів і області та простих людей. І вчитися. Він дуже наполегливий, за будь-яких обставин йде до мети, бо переконаний, що людина здатна міняти світ. Ця риса передалася йому від батька Петра Васильовича, який свого часу очолював не одне підприємство на Зарічненщині, показував взірець відповідального ставлення до дорученої справи та душевного – до людей. Потім батьки переїхали на Київщину. Але до цих пір я щоразу чую, як люди запитують у Василя Петровича про батька, згадують його добрими словами, передають вітання та навіть поліські гостинці.

Василь Петрович дуже проста й доступна людина.

– Це перший народний депутат, до якого можна підійти на вулиці чи в установі, поздоровкатися за руку й звернутися зі своїми справами. Він приїздить не лише в райдержадміністрацію, а відвідує села, сам знайомиться з проблемами, спілкується з людьми, – говорить сільський голова Кисорич, що на Рокитнівщині, Станіслав Бричка.

Лідерські та вольові якості народному депутатові, гадаю, допоміг сформувати і спорт. Понад усе він любить футбол. Кандидат у майстри спорту, колись грав за шкільну й районну команди, тепер – у команді депутатів Верховної Ради. За його участі, організаційної й фінансової підтримки, проходить багато благодійних матчів на підтримку дітей-сиріт та дітей у зоні АТО. Нині його захоплення спортом переросло в державницьку позицію: чим більше людей матимуть змогу займатися  спортом, тим менше потрібно буде тратити на медицину. Бо спорт – це здоров’я й виховання відмінних людських якостей. Саме тому за підтримки народного депутата в  окрузі будуються спортивно-оздоровчий комплекс в Дубровиці, стадіон в Зарічному, культурно-оздоровчий комплекс в Бродниці, спортивне ядро в Новорічиці на Зарічненщині, відкрито міні-футбольні поля з штучним покриттям у Вараші та Зарічному, приступили до будівництва таких у Рокитному й Володимирці, заплановано в Дубровиці. На спорт витрачено десятки мільйонів гривень.

Колись мене з Василем Яніцьким познайомила Наталка Позняк, відома українська журналістка й письменниця, наша землячка. Оскільки я знала Наталку, то одразу ж свою довіру до неї перенесла на Василя Петровича. Ми провели тоді, у 2010-му, на Поліссі такі акції як «Книга в дарунок», «Премія інтелект», мистецькі заходи з народними колективами автентичного фольклору. З того часу минуло чимало років, а моя довіра до цієї людини лише зростає.

Дуже часто бачу чисто житейські моменти, які лишаються «за кадром», але говорять про людину багато. Зворушує його відповідальне й ніжне ставлення до своєї сім’ї, двох синів, батьків, родини. Це – в уривках телефонних розмов, свідками яких я стаю мимоволі. А ще надзвичайно зворушливими моментами для мене стали його зустрічі із друзями батька й подругами мами. Нещодавно, оглядаючи в Зарічненській ЦРЛ ремонт операційного блоку, на який він спрямував кошти зі свого депутатського фонду, до нього підійшла медсестра, жіночка старшого віку.

– Я з вашою мамою працювала, – несміливо каже жінка. – Як вона зараз, як її здоров’я?

Василь Петрович сердечно відгукується:

– Ось вам мамин телефон, самі й почуєте. Вона буде рада. Для неї все, що пов’язано із рідним Зарічним дуже дороге.

Так і з товаришами батька – привезе прямо в дім батькове вітання з днем народження його другові, дасть грошей на лікування, спитає про життя. І це – не для піару. Він так вихований, така у нього совість.

Василь Яніцький завжди прагне допомогти тим, хто потрапив у пекельні тенета страшних хвороб. Сам їде по київських лікарнях та інститутах, допомагає коштами. Це і батьки його однокласників, і учасники АТО, і маленькі діти, і дорослі, незнайомі колись земляки. Якщо не може допомогти сам, то наполегливо порушує питання охорони здоров’я у Верховній Раді та Кабміні.

Його незмінна риса – всюди встигнути, все охопити й довести до логічного завершення, – коштує йому чимало здоров’я. Адже з неба ніщо не падає. Всього потрібно добиватися. І він це робить. Для людей. З надією, що їх життя стане хоч трішки кращим. Щоразу, відправляючи помічників у села, зателефонує й спитає, як пройшов захід, що кажуть люди. Щомісяця він сам буває в районах округу. І це – попри шалену зайнятість у Верховній Раді.

Добрі стосунки у Василя Петровича зі своїми вчителями й однокласниками. Він простий і щирий з ними. За всім цим всім бачу людину, яка не набралася зверхності чи пихатості. Захворів однокласник – питання до нього, проблеми у друга – його проблеми.

Його колишній директор школи Ростислав Карпенюк не так давно відмічав ювілей. Приїхав народний депутат до нього додому привітати.

– Я захоплююся вами й досі, вашій невтомній енергії, – сказав Василь Петрович своєму наставнику.

А той обняв по-батьківськи:

– А я пишаюся таким учнем.

Вважаю, що це найвища оцінка досягнень Василя Яніцького. Адже 45 – золота середина. Попереду – життя й творення, безліч депутатських, людських, батьківських та синівських турбот та радощів. Хай Господь підтримує вас, Василю Петровичу, на цьому непростому, але такому важливому шляху, хай посилає добру долю вам та вашій родині!

Оксана СЛОБОДЗЯН,

помічник народного депутата

 

На фото: Василь Яніцький з лауреатами премії “Інтелект” у Вараші.

Вас можуть зацікавити такі матеріали