«Єдиному Богу слава»

У фойє Костопільської міської ради систематично практикується якісь виставки місцевих авторів. Але та, яка експонується у ці дні – особлива. На ній старовинні полотна святих і такі ж стародавні два пейзажі. Черговий міськради, який наглядає за цими творіннями показує мені зошит, де є відгуки про цю виставку. І належить вона Олександрові Снітчуку. Місцевий журналіст, письменник та краєзнавець Олександр Намозов запропонував зустрітися з його тезкою Олександром Федоровичем (за паспортом) а на справді Феодосійовичем Снітчуком, бо людина він неординарна, багатогранна, надзвичайно талановита, а, отже, і цікава.

Феодосійович мешкає неподалік міськради. І коли я йому зателефонував, він був вільний від своїх справ, тож погодився відразу на зустріч.

– Я з бібліотекарів. Я, моя дружина, дочка, внучка – бібліотекарі. Бачили фільм «Бібліотекар»? – розпочав інформаційну атаку мій співбесідник.

Починаю відчувати себе школярем. Фільм «Бібліотекар» бачив лише частково. Щось фантастичне і дуже мудровите. Та згодом з’ясовується, що пан Олександр всього на 5 днів старший за мене. Обидва ми книголюби. Снітчук каже, що прочитав їх кілька тисяч. Я ж, перш ніж писати також прочитав тисячі книг, однак ніколи їх не рахував. Олександр Феодосійович з однієї теми перескакує на іншу і в кожній з них розбирається достеменно, що є свідченням високого інтелекту. З’ясовується, пан Олександр – майстер на всі руки. Має чималу майстерню, де пише, малює, щось виточує, вирізує. Таке розмаїття захоплень дає йому, як він саме каже прожити кілька життів.

Підходимо до клерикальних полотен. Це роботи іконописців ХVIII-XIX століття. Особисто я не можу, аби не перехреститись і як перед святинями, так і об’єктом вивчення а тим більше фотографічного. У моїй практиці було, коли в одній із церков, де я подумки не попросив її сфотографувати, ікона цього не захотіла. Фотоапарат не спрацював. Та костопільські ікони були не проти. Перед нами ікона Ісуса. Олександр – глибоко віруюча людина і тому під час бесіди неодноразово підкреслює: «Треба Бога славити. Ми лише його слуги і творіння. Ікона – не ідол. Це вияв людської любові до Бога. І всі, хто проти ікон – не нашої віри».

Далі Феодосійович розповідає про ікону Святого Миколая. Переконливо, детально.

Запитую:

– А чи відомо хто автор цих робіт?

– Ні. Іконописці майже ніколи не ставили своїх підписів. І я не ставлю, – відповідає впевнено і я розумію, що переді мною ще й іконописець.

– Я спробував чимало професій. Був вчителем історії та малювання. Був директором музею у 80-х роках. І при всі ідеологічні пришорності я вивчав справжню історію з уст очевидців. Тому мав великі конфлікти з кагебістами. Та все одно зустрічався з колишніми бандерівцями і упівцями. Після зустрічі з ними я ніколи не кажу: «Слава героям». Розумію, що зараз це на часі, але вони мені сказали, що при вітанні «Слава Україні!» треба відповідати: «Єдиному Богу слава!». Пізніше я зрозумів, що вся інша слава, крім Божої може знеславитись. Свого часу також кричали: «Слава КПСС». Де нині та слава?. Йдучи по життєвій дорозі людина має дійти своїм розумом, свідомістю до біблійного розуміння: «Возлюби Бога всім серцем, всім духом, всіма своїми талантами», тоді дізнаєшся, що таке істинне життя.

Андрій БАБІНЕЦЬ

На фото: Олександр Снітчук

Вас можуть зацікавити такі матеріали