Дядьківську корівку в Європу не пускають. Наші селяни з цим не згідні

Після публікацій у «Вільному слові» у № 3 за 18 січня поточного року селяни Дубровицького району, які утримують худобу у власних господарствах активізували своє бачення проблеми. Адже Європа настільки диктує нам умови, що нинішня влада уже не спроможна захистити своїх співвітчизників і, можливо, дійна корова матиме статус «вимерлого динозавра». Проблема з таким диктатом лише поглиблюється.

Україна в усі часи виживала за рахунок села. Селяни – надійний суспільний клас, який у будь-які економічні й політичні шторми тримав державу на плаву. Часи міняються. Змінилося й селянство. Сьогодні – це вже, в переважній більшості, освічені люди, що розуміються на економіці. Вони знають ціну своєї праці, свого продукту – хліба, м’яса, молока, овочів, бо це – щоденна праця в поті чола, від зорі до зорі, без вихідних та свят. Селяни – це патріоти на рівні генів, люди, що понад усе люблять рідну землю й працю на ній. Проте, зачасту влада просто знущається із селян. Регулятором стосунків між державою та вільним селянином є цінова політика. Селяни продають лишки продукції зі своїх підсобних господарств. Так, продають приватним підприємствам, які встановлюють злочинно низьку ціну на продукцію селян. Підприємство, переробивши цю продукцію, продає в 4-6 разів дорожче. Так, сюди додаються затрати на транспорт, електроенергію, заробітну плату працівникам і продажу товару. Але будь-яка рентабельність має бути в рамках розумного і держава повинна взяти на себе функцію контролю за неї: рентабельність не повинна становити 400 відсотків і більше, як це, можливо, в Україні. Давайте називати речі своїми іменами: м’ясо- та молокопереробні підприємства попросту наживаються на селянах, бо платять за їх продукцію копійки. Але ж у безробітних селян є діти-школярі, студенти, яких теж треба годувати й навчати! У них немає альтернативи, тому вони по-рабськи покірно здають за цю принижуючу їх гідність ціну.

Та ще страшнішим виглядає недалеке майбутнє селянина-одноосібника. Корівка – годувальниця на селі. Та з першого липня почне діяти заборона на закупівлю молока у особистих підсобних господарствах. Це вимога з угоди про асоціацію з ЄС. Усе правильно: молоко з селянських господарств нині неякісне через високу бактеріальну забрудненість. Адже доять корів руками, воно має також контакт з повітрям, охолоджують в льохах. До того ж, якщо протягом 2 годин молоко не охолодити, в ньому починають активно розвиватися бактерії. Але ж окрема сім’я не спроможна купити собі доїльний апарат та холодильну установку. То чи не варто було б спочатку подбати про утворення в селах молочних кооперативів, дати пільгові кредити на закупівлю обладнання, запустити певні урядові програми за підтримки європейських грантів, а вже тоді переходити на європейські стандарти?

Уряд запевняє, що виділить 100 млн. грн. на підтримку селян, які утримують корів. Але ж передбачених 100 млн. грн. на 7 млн. родин, які ще утримують дійне стадо, означає виділити в середньому по 14 000 на кожну з них. Чи придбаєте ви за ці кошти доїльні апатрати, холодильники і лабораторне устаткування, аби мати першосортне молоко?

У Рівненській області 14127 корів є в сільськогосподарських підприємствах, а 69811 – у селянських дворах. То ми з вами з 1 липня залишимося без молока чи перейдемо на імпортне?

А тепер роздуми людей, які виготовляють молочну сировинну продукцію та звернення людей до народного депутата, на якого сподіваються, що в Парламенті через нього почують про актуальну проблему.

Реформування аграрного сектора в нашій області призвело до того, що стару систему ліквідували, а нову не побудували. Добре, звичайно, що ввійшли в ринкову економіку, добре, що селянину дозволили мати у власності будь-яку сільгосптехніку, утримувати в своїх приватних господарствах худобу, обробляти в силу можливості певну кількість ріллі, сіножаті. Здавалося би, живи, селянине, працюй і май.

Однак головним важелем управління аграрного бізнесу стала цінова політика. Минуле згадувати не будемо, хоча добре все пам’ятаємо, розглянемо теперішній час.

Однією з головних фінансових підтримок жителів села є реалізація лишків сільськогосподарської продукції.

Проаналізуємо, наприклад, закупівлю молока від приватного сектора. Якщо порівняти закупівельні ціни з минулим роком, то зимової пори вони були більше 8 грн. за літр молока з вмістом жиру 3,4 %, в цьому ж ціна зупинилася на 5 грн. за літр.

Таким чином власники ВРХ, що утримується в одноосібних господарствах опинилися в нестерпних умовах саме через закупівельні ціни. В торговельній мережі літр молока з вмістом жиру 3.2 % коштує більше 20 грн., а в селянина літр молока з вмістом жиру 3.4% заготовляють по 5 грн. Можна подумати, що магазинне перш ніж потрапити на прилавок пройшло масштабне збагачення всіма вітамінами та мінералами.

А, між тим, це з молока, закупленого у приватників, отримують сметану, масло, кефір, сири та інші молокопродукти, і це молоко коштує всього 5 грн. за літр. А що можна отримати з молока, придбаного в магазині, при ціні понад 20 грн. за літр? Запитання, як кажуть в таких випадках, риторичне.

Через це і маємо тенденцію до зменшення поголів’я ВРХ не тільки в нашій області, а й по всій Україні (а зменшення поголів’я корів автоматично тягне за собою ліквідацію одноосібного приватного господарства, в зародку вбивається любов до селянської праці, виховання фермера і господаря в цілому).

Мало того на сьогоднішній день молоко з приватного сектору навіть молоком не називають, а сировиною. Тоді, напевно, молокопереробні заводи потрібно перейменувати в сировинно-переробні, а молоковози – в сировинновози. Але це так, ліричний відступ.

При зверненні до власників молокопереробних підприємств з проханням підвищити закупівельні ціни на молоко від приватного сектору, отримали пояснення, що це неможливо, тому що «ми не можемо працювати в збиток».

Але повинен же спрацювати хоча б елементарний інстинкт самозбереження, бо коли селяни, обурені такою політикою закупівельних цін, пустять свою худобу під ніж і не стане молока, тоді потрібно буде зупинити й переробні заводи.  Судіть за простими підрахунками: якщо в сільгосппідприємствах області утримується 14127 корів, а в підсобних господарствах сукупно дійне стадо налічує 69811 голів, причому й продуктивність цієї худоби подекуди в рази вища, то цікаво, яким чином заготівельники компенсуватимуть різницю молока від 55684 голів? Отож цю проблему необхідно розглядати в комплексі й піднімати її на усіх рівнях – в Кабінеті Міністрів, Верховній Раді, на рівні керівників області, районів аж до невеличких сільських громад.

Колективне звернення жителів села Орв’яниця Дубровицького району до народного депутата України Василя Яніцького:

«Звертаються до вас жителі Орв’яниці, які є здатчиками молока. Ми впевнені, що нас підтримають люди з усіх сіл. Ми просто не пустимо молоковози і хай пани-директори спробують купити молоко за таку ціну за кордоном. Нас усіх обурює ціна за літр молока базової жирності за другу половину січня – 5 гривень. У магазині молоко, перероблене молоказаводами, коштує 20-25 грн. Воно що, позолочене? Із нашого молока відібрали жир, а воно стало вп’ятеро дорожче. Це так власники підприємств свою працю оцінюють? Та скільки можна принижувати селянську працю тих, хто тримає ту нещасну корівку-годувальницю?!

Якщо буде так і далі, то худібки просто не стане, як і сіл, де немає роботи. Космічне підвищення цін на пальне, дорога техніка та запчастини взагалі відбивають будь-яку охоту працювати на землі…

Додаються до цього настрою і ціни на іншу сільгосппродукцію. Це що? Знущання, спеціальний тиск дорогим панським черевиком з метою знищення села?

Шановний пане Василю, Вам ми ще віримо. Сподіваємося, Ви зможете організувати однодумців у парламенті і вирішити питання ціни на молоко, хоч це і приватні господарства. Адже на цьому, як тепер називають «другосортному», молоці виросло не одне покоління, не один народний обранець чи той самий молочний магнат».

15 підписів.

 

Наші кореспонденти

Колективне звернення жителів села Орв’яниця Дубровицького району до народного депутата України Василя Яніцького:

«Звертаються до вас жителі Орв’яниці, які є здатчиками молока. Ми впевнені, що нас підтримають люди з усіх сіл. Ми просто не пустимо молоковози і хай пани-директори спробують купити молоко за таку ціну за кордоном. Нас усіх обурює ціна за літр молока базової жирності за другу половину січня – 5 гривень. У магазині молоко, перероблене молоказаводами, коштує 20-25 грн. Воно що, позолечене? Із нашого молока відібрали жир і воно стало вп’ятеро дорожче. Це так власники підприємств свою працю оцінюють? Та скільки можна принижувати селянську працю тих, хто тримає ту нещасну корівку-годувальницю?!

Якщо буде так і далі, то худібки просто не стане, як і сіл,де немає роботи. Космічне підвищення цін на пальне, дорога техніка та запчастини взагалі відбиває всяку охоту працювати на землі…

Додаються до цього настрою і ціни на іншу сільгосппродукцію. Це що? Знущання, спеціальний тиск дорогим панським черевиком з метою знищення села?

Шановний пане Василю, Вам ми ще віримо. Сподіваємося. Ви зможете організувати однодумців у парламенті і вирішити питання ціни на молоко, хоч це і приватні господарства. Адже на цьому, як тепер називають «другосортному» молоці виросло не одне покоління, не один народний обранець чи той самий молочний магнат».

15 підписів

 

Вас можуть зацікавити такі матеріали

Leave a Comment