Тверда рука у м’якій рукавичці

Напередодні Міжнародного жіночого дня журналіст побувала у гостях у жінки, яка відіграє велику роль у житті нашого краю і ось вже десять років поспіль представляє Україну у Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи. Мова про заступника голови облдержадміністрації Світлану Богатирчук-Кривко – заслуженого працівника освіти України, «Відмінника освіти України», депутата V і VI скликань Рівненської міської ради та депутата облради IV і VII скликань. Сказати, що пані Світлана людина дуже зайнята, означає не сказати нічого. Але у своєму напруженому графіку під кінець робочого дня вона «викроїла» трохи часу і для мене. Розмовляли про життя і роботу, про її сім’ю і друзів, про мрії і сподівання.

– Наше інтерв’ю відбувається напередодні Міжнародного жіночого дня. До речі, як ви ставитеся до цього свята?

–  Як кожна жінка люблю, коли мені дарують квіти, роблять сюрпризи і кажуть хороші слова. У цей день мої найдорожчі мужчини – чоловік, сини, онуки – панькаються зі мною, як із царицею. І я щаслива. До речі, це запитання мені сьогодні вже ставили. Давайте разом із водою не будемо виплескувати з ванночки і дитину. Адже більшість сучасників сприймають 8 Березня, як початок весни, а жінку, як її символ. Люди люблять цей день, то навіщо їх позбавляти радості?

Нині багато говориться про гендерну рівність у владі – законодавчій і виконавчій. Точиться дискусія, що це не для жінок. Що жінка має народжувати і ростити дітей, панувати на кухні і ходити до церкви. Я ж думаю, що ми, жінки, різні. Найголовніше для кожної – мати право робити те, що вона хоче. Якщо їй комфортно народжувати дітей і бути берегинею домашнього вогнища, то чому б і ні? Але якщо вона вирішила присвятити життя кар’єрі, то за те, що вона більше часу проводить на роботі, її у жодному випадку не можна засуджувати.

– У вас такий грандіозний послужний список і така жіноча м’якість у погляді, усмішці. Як це поєднується?

– Хтось жінок у владі сприймає як амазонок, які завжди готові до бою. А я звичайна жінка, у якої є сім’я, діти, внуки. Всім цим я дуже дорожу. І є робота, без якої не уявляю свого життя. Погоджуся, що жінкам бути успішною на роботі трохи складніше, ніж чоловікам. І не тому, що ми менше знаємо чи менш витривалі. Так складалося століттями. Все життя я працювала у колективах, де чоловіки складали більшість – у Рівненській міській раді, в Головному управлінні Держземагентства у Рівненській області і зараз у облдержадміністрації. І вважаю дуже важливим для жінки на керівній посаді не набиратися чоловічих манер. Серед нас чимало «витравлюють» свою жіночність, вважаючи її слабкістю. Насправді, ні. Вміння залишитися жінкою у чоловічому колективі вже свідчить про силу її характеру і переконань. Ти маєш приходити на роботу і всім має бути приємно на тебе дивитися. Як у сім’ї вона створює «погоду» в домі, так і на роботі жінка-керівник має дбати, щоб підлеглі почувалися поруч із нею комфортно, поважали і довіряли їй. Вона повинна вміти знайти мудрий компроміс у будь-якій конфліктній ситуації, згладити гострі кутки, а не давити «керівним» авторитетом. Ні, я не прихильник «амазонок» із чоловічими манерами. Мені їх шкода. А м’яка я тільки із вигляду. Насправді ж досить вимогливий керівник – щодо підготовки документів, трудової дисципліни, вимагаю діяти строго до стратегії, а не збочувати на поточні справи. Позиція «я начальник – ти дурень» – це не про мене. Пишаюся вже тим, що багатьом дала доріжку у майбутнє, допомогла стати на ноги і засвітитися не лише на рівні області. Ніколи не приймала миттєвих рішень і не казала людині «ви нам не підходите», а придивившись до працівника, намагалася спрямувати його на таку роботу чи посаду, де він максимально б розкрився. Як приклад цього, робота у Головному управлінні Держземагентства в області. Рокіровка кадрів не викликала ні у кого нарікань.

– У вас чотири різнопланові освіти: педагогічна, інженерна, економічна та управлінська…

– Так вже влаштована, що усе життя вчуся. У маю комплекс відмінниці. А ще чудову пам’ять і чітку організації, яку привила мене мама. Навчалася завжди на «відмінно», всі дипломи – із відзнаками. Чотири роки тому захистила кандидатську дисертацію з економіки. Завжди на іспити йшла, вивчивши усі білети і у першій четвірці. Цей комплекс часом мені заважав, бо такі високі вимоги ставила й до синів. Аж поки вони, жартуючи, не сказали: «Мам, розслабся, ми ж не ти!».

– Що вважаєте особистою заслугою на посаді заступника голови облдержадміністрації?

– Насамперед зазначу, що в облдержадміністрації робота – командна. Голова адміністрації та ми, троє його заступників, завжди радимося, перш ніж прийняти рішення, куди у першу чергу спрямовувати бюджетні кошти, де є слабкі місця тощо. Приємно, що галузі, які я курую, минулого року досить гарно фінансувалися. Область має непогані досягнення у спорті. Вдалося вивести туризм на Рівненщині на загальнодержавний та міжнародний рівень. В освіті було багато програм на підтримку талановитої молоді, формування опорних шкіл. Нині проводиться велика робота із реформування медицини.

Я курую галузі, де нині проводяться серйозні реформи, результат яких буде видно не завтра, а через кілька років. Треба сказати, що кожна реформа має свою «яму змін». Щоб піднятися на щабель вище, спочатку завжди відбувається певний реверс. Так є і від цього нікуди дітися. Заслуга нашої команди в тому, що у процесі децентралізації ми зуміли зберегти в області усі заклади позашкілля та освіти. Саме останнім часом було побудовано чимало навчальних закладів. Порівняйте, що лише минулого року  на Рівненщині було здано в експлуатацію 5 шкіл, а за роки незалежності – 26. Чи візьмемо наш обласний муздрамтеатр, до якого у влади ніяк не доходили руки. Ми знайшли кошти на комфортабельний автобус, щоб наші артисти  могли їздити на гастролі, на ремонт туалетів, на енергозберігаючі заходи. З театру спільними зусиллями робимо храм культури. Зараз триває ремонт у обласній науковій бібліотеці. Ми перші в Україні почали говорити про проблему збереження культурної спадщини. І коли в область приїхали члени бюджетного комітету Верховної Ради, народні депутати були приємно здивовані, бо в інших областях у них просили лише коштів на будівництво доріг, шкіл тощо. І міністерство культури оголосило цей рік Роком  культурної спадщини. Тож маю надію, що вдасться підняти великий пласт роботи, до якого досі ні у кого не доходили руки. Бо що ж ми передамо нащадкам?

–  Кажуть, що у Страсбурзі вас уже сприймають як свою?

– Цього року виповнюється  десять років, як я є постійним членом української делегації у Конгресі місцевих та регіональних влад Ради Європи, призначена вже третім Президентом України. Із того складу, який був у 2008 році вже не залишилося нікого. Уявіть собі залу, де сидять представники 47 країн і тобі дають на виступ 5 хвилин, протягом яких ти маєш чітко викласти думку, показавши свою державницьку позицію. Я працюю у Комітеті поточних справ і щоразу їжджу із робочими поїздками по Європі. На останній сесії довелося кілька разів виступати і переконувати угорців і поляків з приводу Закону про освіту. Приємно було, коли представник делегації із Великобританії сказала мені, що сформувала свою думку про Україну за моїми виступами.

– О якій годині розпочинається ваш робочий день і скільки він триває?

– З 7.00 ранку і зазвичай до 20.00-22.00 години. В силу моїх посадових обов’язків робочими є суботи і, часом, неділі. Чоловік, який сам був на подібній роботі, мене розуміє. Чимало моїх досягнень – це результат того, що він мій друг і порадник. Відчуваю, як він щиро пишається моїми успіхами. А ще мене завжди і в усьому підтримували діти.

– Ви людина товариська?

– Так, я дорожу дружбою. Маю подругу із часів, коли ще вчилася у Луцькому педучилищі, нині вона проживає у Київській області. Маю подругу із школи №23, є чимало друзів-чоловіків із міського відділу освіти, управління Держземагентства. Хоча були випадки, коли рвала стосунки. Бо дуже не люблю брехні і лукавства. Краще скажи у вічі, що думаєш, не принижуй себе брехнею і не змушуй мене на усе це дивитися. Проте і у таких ситуаціях, я не поспішаю, довго сумніваюся. Але коли приймаю таке болісне рішення, то воно – безповоротне. Чимало було і таких, хто пробував використати собі на користь моє перебування на керівній посаді. Скажу чесно, до друзів я ставлю вимоги набагато вищі, ніж до людини, котра прийшла на прийом. Хтось образившись, відходить, з чого я роблю висновок, що людина шукала моєї дружби тільки для того, щоб мати вигоду.

– Якщо випадає вільний від роботи вихідний день, що Світлана Кирилівна робить? Яке у вас хобі?

– Обов’язково зустрінуся із друзями. Це для мене дуже важливо. Від спілкування із ними та моїми найріднішими на душі стає світло і спокійно. Люблю танцювати. Пригадую здивування тоді п’ятирічного внука, коли святкували мій 50-річний ювілей. Він сказав, що таких веселих бабусь на світі не буває, що я тільки одна така у світі.

У нашої родини багато традицій. Особливо любимо Різдво. І тепер, коли родина збільшилася, протягом свят намагаємося прийняти всіх у себе й самим побувати у гостях. Кожен намагається здивувати якоюсь новою стравою, чи дійством. Моя невістка, розумничка, традиційно підбирає для малих такі старовинні колядки, яких ми ще й не чули. У такі миті душею відпочиваю. Але час від часу огортає щем, мені здається, що коли маленькими були мої сини, я не могла приділити їм стільки уваги, скільки вони хотіли. Мої хлопці завжди сміються із мого «самокопання» й кажуть, що, часом, тієї опіки було забагато.

Люблю готувати страви із м’яса. Домашнім подобається запечена качка чи індичка у моєму виконанні. Часом, відкриваю холодильник, починаю фантазувати і результат вражає всіх – від миски за вуха не відтягнеш. Колись син пожартував: «Мамо, якби ти була домогосподаркою, ти б також досягла найвищих успіхів!». А от із борошном у мене якось не дуже складається.

Під час відпустки люблю подорожувати. Вразив мене Китай, який у своєму розвитку зробив колосальний крок уперед. Найкращим місцем для відпочинку вважаю Норвегію із її чистотою і лаконічністю.

А ще я колекціоную ляльки. Із  кожної країни світу, де побувала, привожу собі ляльку у національному одязі. Зараз їх понад чотири десятки. Вдома для них облаштований спеціальний куточок. Мабуть, у кожній із нас, не зважаючи на вік, продовжує жити маленька дівчинка…

– Світлано Кирилівно, газета вийде якраз на 8 Березня. Маєте можливість привітати жіноцтво усього краю.

– Дорогі жінки, насамперед зичу вам усім міцного здоров’я, щастя, любові і самореалізації. Бо якщо вдома є щаслива жінка, то у чоловіка і дітей – все вдасться!

– Дякую за цікаву розповідь.

Розмовляла Ліда ПОЛЬОВА

Вас можуть зацікавити такі матеріали

Leave a Comment