Коли у серці любов – навколо нас – свято!

Начитався, надивився, наслухався напередодні 8-го березня всілякої всячини, щодо відзначення Міжнародного дня прав жінок і миру, і вирішив, як кажуть, на практиці спостерегти, як же воно станеться «в народі» у цей день. От і вийшло, як колись казали у нас на хуторі: «Народ скаже, як зав’яже!» Ото ж, цим дописом хочу підсумувати свої спостереження: «Жінки мають право на своє свято!» У назві Дня про що йдеться? Про права жінок. Різні судження щодо запровадження свята. Добрі і не дуже. Багато політичного підтексту, моральних засторог, бажання, не бажання тощо. Так сталось, що я у цей день був у дорозі. Тому довелось вочевидь переконатись у добрих намірах, дещо не зрівняних з іншими святковими ознаками, досить психологічним, якщо хочете, впливом на створення дійсно святкового середовища серед наших людей. Ними самими.

День видався сонячним. Природа звеселяла наших рідних матусь, бабусь, дружин, донечок, сестричок своїм першим весняним теплом після надокучливих морозів. Думаєте, це просто так? Ні, дорогенькі!

Бог все бачить! І нам треба бачити, особливо тим, хто посягає на права жінок. Маємо бачити, ті світлі, можливо у декого дійсно раз у році (різні долі), переповнені радістю і щасливістю очі! Вони обіймають увесь світ своїм теплом та неймовірною щедрістю усього свого єства! Вони вдячністю такою наповнюють світ навколо себе, котру можна порівняти лише з найвищими знаками поваги та любові. Дехто хоче, щоб цього не стало…Щоб не стало любові. Виганяймо політику з наших душ та суджень! Наповнюймо їх радістю та щирістю почуттів найвищих! Несімо квіти до жіночих сердець, несімо любов і взаємність у своїх подарунках. Хай забуяє Весна в душі у кожного – хто любить та розквітає життя кожної людини новим, весняним настроєм.

… Ось заходить вона, з букетом розкішних тюльпанів…Нікого не бачить, нічого не чує. Вона в полоні у Весни…З сумочки випав гаманець, – не замітила. Байдуже. Які гроші? Люди повернули гаманець. Механічно подякувала, не розуміючи, що відбулось. Любовний полон… Ось підліток, обняв кошичок з квітами, ніби найдорожчу людину. Оберігає і затуляє, щоб не пошкодити. А очі світяться у передчутті найщасливіших миттєвостей… І ми хочемо цього позбутись? А черга чоловіків до продавчині з квітами… Сором’язливо розпитують… Хай, навіть раз у рік для декого, але воно відбулося, це свято! Вони захотіли бути найкращими…Для найкращих. Безкінечні телефонні дзвінки та слова подяки за привітання. Це потрібно бачити. Чути. Любити.

Подивіться, якою радістю засвітились наші вулиці! Скрізь люди з квітами. Коли ще таке свято буває? Є з Колядою, свяченою Водою, зі Святою Пасхою, з лепехою, з яблуками… Цей день маємо з квітами. Визнаний Міжнародним. То ж не нам його відміняти. Дехто апелює, що є День Матері. Так це ж матері! А чи зайве нагадати матері, що вона ще й жінка. Молодь має свій – День Валентина, до якого долучаються всі, хто бажає. Нарікаємо на спотворення 8-го березня пиятиками та безладом. То і борімося з цим злом! Не перетворюймося в потвор. Людському безумству, як і проявам найвищої свідомості – меж немає! Через невихованість якихось покидьків – не мають страждати Світло та Радість!

Це, так би мовити, одна сторона медалі. Емоційна. А ще є – змістовна.

Міжнародний день прав жінок у нас здобув дещо видозміненого змісту і вигляду, ніж той, що закладався у його започаткуванні. Він перетворився у такий собі «подарунковий» ритуал, втративши саме змістовність його запровадження. Це було свого, не так уже й далекого часу, вигідно владі, щоб люд думав про подарунок, а не про права жінки.

Не за букет квітів виходили жінки на страйки та демонстрації у різних країнах! Виходили, щоб заявити про те, що вони, на рівні з чоловіками, створені Богом для рівного буття у цьому світі. Владоможці, а з давніх-давен чоловіки прагнули бути при владі, і, користуючись своєю, в тому числі і фізичною силою, всіляко боролись, щоб владу свою убезпечити від конкурентів, особливо жінок, котрі бували… мудрішими. От і ставали жінки «меншістю» в усіх владних, що потребували керівництва, структурах. Навіть була напрацьована відповідна ієрархія: лише на третьому, а то і четвертому місці, після першого – мала бути жінка. Правда, щоб замаскувати цей « стандарт» – інколи робився виняток. Але рідко хто з керівних чоловіків до того «винятку» дослухався. Про права ніколи і не йшлося! Низка професій не передбачала участі жінок. Військова служба, різні силові відомства тощо. Це навіть не обговорювалось.

Святкові збори, в президії – обов’язково має бути жінка, святковий наказ, нагороди, подарунки… Святковий стіл… Все це – на повному серйозі! А згодом – ще й вихідний день запровадили, щоб про права жіноцтва забути остаточно. За який чоловіки особливо вдячні! А в цьому році їх стало чотири. Розійшлись, майже на тиждень. У кожного і кожної – свої інтереси, свої «заморочки»…

А суперечок, бути чи не бути святу, на найвищих рівнях стільки, що ніби якась життєдайна проблема вирішується!

Якщо, за великим рахунком – то навіть архижиттєдайна. В багатьох випадках, жінки могли б повернути історію України по-іншому…Йдеться лише про те, які жінки!? Хто з них? Ті, котрих ми знаємо давно, чи інші обличчя?

За рубежем жінки-Президенти, дають фору колегам чоловікам, багаторічні Канцлери – вже стало традицією, зарубіжні міністри оборони, з числа жінок, успішно вберігають свої держави в безпеці. Характерно, що про Жіночий день там не дискутують.

У нас – якось не складається…

Вони у нас кохані, жадані.

Правда, в тому ж автобусі, підслухав розмову двох чоловіків. Один сказав, що в селах зовсім по-іншому ставляться до цього дня. Просто гарують на полях, городах, в теплицях і їм ніколи цим перейматись. Там жінкам права… ллються через край. Бери – скільки хочеш!

То ж хай і буде для українського жіноцтва цей день – святом квітів, любові, святом спільної радості жінок і чоловіків.

От і буде гендерна рівність.

А права? Захочуть – здобудуть.

Євген ЛЕВЧУК

Вас можуть зацікавити такі матеріали

Leave a Comment