Весна всеж настала!

У один з ранків після настання морозів, стою перед вікном. За ним – незворушна зимова графіка. На попелястому небесному та білосніжному сніговому фоні – застиглі в зимовій сплячці обриси дерев. Весь цей небагатий колорит, скріплений воєдино золотавим відтінком ранкового сонечка, котре з першої ж миті налаштовує всі твої душевності на радісний лад, що весна, наперекір розмаїтому природному опору – все одно прийде.

Раптом на гілку яблуні, що під будинком, сів чорний дрізд і завмер, набундючившись. Вони останні десятиліття, безвилітно зимують у нас. За вікном мінус 15. Зразу ж майнула думка: як пташині там, адже всі її бази харчування законсервовані снігом. Беру скибку хліба, дроблю і кидаю на сніг перед віком. Дрізд зауважив, стрепенувся, покрутив голівкою, а через якусь мить перелетів на ближчу до крихт гілку, зіскочив на сніг, «короткими перебіжками» прискакав до найближчого шматочка і, вкотре переконавшись, що ніякої загрози його трапезі немає – почав активно його клювати. Та раптом, зовсім несподівано з’явившись звідкілясь, біля дрозда нахабно сідає сойка. Дрізд миттєво, стрімко відлетів, а сойка почала діловито напихати в дзьоба хлібні шматочки, своїм виглядом стверджуючи, що все, що навколо неї, їй і належить. Природа думала інакше… Зненацька, ніби камінчик з неба, біля неї «падає»… дятел. Сойці таке вторгнення не сподобалося і вона, прихопивши ще шматочок, стрілою відлітає. Дятел миттю вибирає найбільшу дробишку, наживляє її на дзьоба і, швиденько злетівши, сідає сторчма на стовбур найближчого дерева і звичним, професійним, лише йому відомим способом, якось закріпивши хліб, починає його довбати. Якусь хвилину «пташина кухня» опустіла. Та за мить на яблуні з’являється маленька синичка. Круть-верть, скік-поскік гілочкою, туди-сюди… Стрімко підлітає близенько до шматочка і, не задумуючись, розпочинає трапезу… Мудро, що не барилась. Дрізд, тим часом, вирішив, що йому потрібна «добавка,» підлетів до хлібного місця і помахами крилець налякав синичку. Вона не вступила в суперечку. У неї в даній ситуації не було змоги когось виганяти… і тому стала останньою ланкою у цій перманентній боротьбі за виживання. Ті, хто вважав себе сильнішим за неї, не знали, що у відповідних літніх умовах, вона навіть…бджіл поїдає. На що не кожен здатний.

Як виявилось, навіть для людини непрості обставини, природні інстинкти деяких пернатих, їх успішно перемагають. Вкотре відчинивши вікно, щоб добавити ще хлібних крихт нашим друзям, раптом чую якийсь тоненький писк збоку, де в стіні будинку є невелика ніша. Заглядаю…Матінко моя! А там сидить маленьке голубенятко! Так ось чому, вже якийсь час, голуби снують і снують перед вікном!? У них потомство! А на вулиці – 15. Вночі ще більше! Ось вона, справжня любов… Це найтепліша оселя в світі… Блискавично прилаштовую до підвіконня картонну скриньку. За рекомендацією розчуленої дружини, насипаю ячмінних круп. Через мить вже в скриньці безстрашно товчуться двоє сизих… Іноді, навіть стукають дзьобиками в шибку…Щось мають на увазі… Не відлітають навіть тоді, коли відчиняю вікно, щоб поповнити нижній «харчоблок», який став дуже активно спустошуватись зграйками постійних, співочих «відвідувачів». Це західна сторона будинку. Південна, сонячна, «працює» вже тривалий час. Там свій контингент: рій синичок, а поміж них – кілька шишкарів. Щоденно, весело «змітають» соняшникові зернята з такою завзятістю та винахідливістю, що можна дивитись безкінечно на це дивовижне дійство. Витворяють такі фігури вищого пілотажу та піруети, що й не передати! Радіють безмежно! І ми з ними… Зупинився перед вікном у перший день весни. На дворі – мінус 12. Надвечір’я. Із-за сусіднього будинку викочується величезний місяць, посланий Богом, щоб доповнити для людей тієї Небесної Благодаті, котра не встигла їм надійти за короткий зимовий день від сонечка. Цар Ночі! Все бачить і все знає. Он як позолотив довкілля!

А скажи мені, Місяцю ясний, де Весна-красна зупинилась, чи скоро дістанеться нас? Мовчить. Тримає в секреті. Знаємо, що наші пращури в березні розпочинали Новий Рік. Як час відновлення нового життя природи і людини, її невтомної праці, надій та сподівань. Хтозна, можливо тому й буває інколи березень… «новорічним». Та в душах і серцях наших – Весна в дорозі!

Наперекір усіляким погоднім сюрпризам – Весна прийшла! І вона принесе нам веселкову палітру розквіту, пахощів неповторних та безліч Щедрот Господніх. Всім, всім, всім! Ось, ось…І заспіває плугатар…

Євген ЛЕВЧУК

 

Вас можуть зацікавити такі матеріали