Її доля, переплетена піснею…

«Журавлиним ключем відлітають літа, а співоча душа назавжди молода…» Цей рядок із пісні влучно описує біографію нашої героїні – Віри Антонівни Швед, відомої солістки народного аматорського фольклорного ансамблю «Надвечір’я» із села Хиночі Володимирецького району, яка 19 квітня відзначала свій 85-й день народження.

– А скільки років ви уже співаєте? – запитую в бабусі.

– Скільки пам’ятаю себе, все співаю, мабуть, ще як народилася, то вже і тоді співала, не можу не співати, – і одразу заводить «На Україні я родилася, на Україні виросла я…».

А народилася вона в мальовничому селі Хиночі, ще в далекому довоєнному 1933-ому. Тож її життєва доля, як і багатьох ровесниць, була зовсім нелегкою. Коли дівчинці було лише вісім, розпочалася війна. Загинув батько Антон, згоріла хата під час бомбардування і настали для неї тяжкі сирітські поневіряння.

– Ой, Боженько ж мій, нащо ж я вродилася, нема того дня, щоб я не журилася…, – виводить пісню Віра Антонівна.

І справді, й до того нелегке життя перетворилось на каторжні будні. Дівчата-сестри пасли худобу, заробляли на прожиття в наймах. Іще більше затужила родина, коли «бульбаші» вбили найстаршу сестру Меланію.

А потім у юної вродливої Вірки було нещасливе кохання. І пригадує вона ті пережиті почуття, завівши свою журливу: «Не жаль мені вечорочка, що я його й не гуляла, а жаль мені, да гей, того парня, що я його й утіряла…». Щоб забути про той гіркий період життя, знаходила розраду в роботі і в пісні.

–І лягала, і просиналась із піснею. І в церкві ще замолоду співала, і вже зараз і не здужаю, а йду…

А ця пісня, мабуть, написана саме про неї:«У неділю рано ходить ланкова і збирає ланку до свого села. Збираймося, ланко, всі ми як одна, дай насієм льону, льону-довгунця». Віра Антонівна була кращою ланковою льонарів району. Молода, вродлива і дуже працьовита, вона завжди намагалася бути серед перших трудівниць у колгоспі. Тож районне керівництво звернуло увагу на її кандидатуру і поїхала пані Віра представляти Володимиреччину на ВДНГ аж у Москву.

А незабаром доля таки посміхнулася дівчині. «Ждала, ждала я свого милого й не діждалася, у сусіда чорнобривого закохалася…». І, справді, невдовзі коханим чоловіком Віри став сусід Яків, якого ощасливила народженням синочка Руслана.

«Ой у лузі, на калині, колихала дівчинонька свого сина…». А вже від сина і невісточки Зої має Віра Антонівна шестеро онуків і двоє правнуків, якими не натішиться. А вони, в свою чергу, горді своєю бабусею – артисткою-аматоркою.

Адже творчий злет колективу «Надвечір’я», керівником якого була Людмила Босик, не залишився непоміченим односельчанами та керівниками району. Участь в різноманітних концертах, фестивалях, в районі та області, неодноразові виступи на Київській сцені, колектив піднявся на найвищий щабель – перемогу в проекті «Фольк-мюзік» на Першому національному, і це була найзаповітніша мрія Віри Антонівни! Їх показували по телебаченню і сільські бабусі стали знаменитими.

Хто стежить за культурним життям ансамблю «Надвечір’я», знає, що бабуся Віра співає там з дня його створення, і є його солісткою – «виводчицею». А ще вона – «родзинка» цього гурту, бо саме вона, як кажуть і скаже, і прикаже…

Напередодні 85-річнгого ювілею всі учасники колективу разом з керівником Марією Мариніч, працівники Володимирецького районного будинку культури привітали бабусю Віру, свою зірочку з ювілеєм! І нехай у її житті ще довго лунає пісня про рідний край, про щастя, про кохання. «..Бо живемо ми всі з надій, і в двадцять років, і в сорок років, і в 80 – ми молоді!».

Марія ДУКАЧ,

методист Володимирецького районного будинку культури

Вас можуть зацікавити такі матеріали

Leave a Comment