«КОНТАКТИ НИЖЧОГО РІВНЯ»

Так охарактеризував цей захід по його завершенню староста Любельський Павел Пікула.

Але кілька слів про передісторію, бо вона налічує вже сімнадцять років. Зважаючи на сучасний соціум, радикальні зміни та епохальні події в якому можуть відбуватися протягом кількох днів, – час доволі значний.

На початку двохтисячних Борис Дицяк був серед керівників Корецького району, потім – головою його адміністрації. В тринадцятому-чотирнадцятому роках за його ініціативи було підписано ряд угод про співпрацю Кореччини зі староством Любельським, з Бихавською гміною, з школою імені ксьондза А. Квятковського в Бихаві, меріями Корця та Бихави. Нині – пан Дицяк – пенсіонер, але зв’язки з Любельщиною підтримує в інший спосіб. Як голова «Товариства польської культури «Кореччина». Це громадське формування організувало участь в змаганнях, що відбувалися нещодавно в містечку Нємци побіля Любліна.

Волейбольний турнір аматорських команд на кубок старости Любельського проводився вже всьоме. Аби надати більшої солідності Павел Пікула поіменував його ще як «міжнародний». Тому традиційно в поєдинках, окрім польських дружин, грають і українські – цього разу з Корця та Пустомитів зі Львівщини.

Господарі репрезентували чотири команди, одну з яких очолював сам пан староста. І не лише якось там документально, а ще й змінив костюм та краватку на біло-червоно-чорну форму свого повіту й вийшов на ігрове поле разом з набагато молодшими товаришами.

Грали вони добре. Але першими те стали.

– А якби?.. – прикинувшись наївним, питаю пана Павла.

Польський урядовець у властивій йому манері відповідає:

– То було б не зовсім шляхетно, аби я завоював кубок свого імені.

Організатори змагань продумали їх графік теж шляхетно – українські команди могли зустрітися лише в заключній їх частині. До їх радості (звісно, не без певних зусиль) так і сталося. До фіналу вийшли Корець і Пустомити. І ті, й інші традиційно вважаються фаворитами кубка. Цього разу сильнішими з перевагою в кілька очок стали корецькі аматори.

Та про анонсований в заголовку «рівень».

– Веду до того, – розмірковує Павел Пікула, – що є контакти між президентами, урядами, елітами обох наших держав. То – рівень вищий. Без цього, певна річ, не обійтися. Ми часом і не здогадуємося про ньюанси цих стосунків, адже рядовим обивателям про це знати не обов’язково. Але лише за таких стосунків повноцінної «дружби народів», як то любили казати совіти, не вийде. Потрібні вони й між тими самими рядовими обивателями. Я навіть не знаю який з тих рівнів важливіший – вищий чи нижчий. Та що тут гадати? Обидва конче необхідні. Ви і ми помічаємо, що їх, стає дедалі більше – зміни відбуваються скоро. Ще рік тому, аби приїхати з Корця до Любліна, ви натикалися на певні проблеми. Тепер їх, при «безвізі», стало набагато менше. Ваш, визнаний всією Європою, тренер Лобановський, говорив, що головне в змаганнях, те, що написано на табло. Але заперечу його авторитету в нашому випадку. Не це головне. Це – лише один з приводів до нашого зближення. На нижчому рівні.

Коротко, але об’ємно. Додати нічого до цих сентенцій. Залишається лише чекати і прискорювати нові контакти. А вони будуть. Мусять бути!

Михайло ВАСИЛИШИН,

референт по зв’язках «Товариства польської культури «Кореччина»

Вас можуть зацікавити такі матеріали

Leave a Comment