Медична Кореччина

 

Кореччна переживає ті ж самі процеси реформування, які відбуваються в усій Україні. Відчутно це й в медичній галузі. Поза кадром йде мова про деяку розбалансованість під час реформи, де часто права рука не знає, що робить ліва. Адже добре, коли всі три кити у будь-якій справі, кадрове, матеріально-технічне забезпечення, фінансове знаходяться в одній упряжці. І саме завдяки кадровому потенціалу поки що й компенсуються два інші фактори – матеріально-технічні й фінансові, які м’яко кажучи, бажають бути кращими. Саме фахівці і спеціалісти взяли на свої плечі весь тягар перетворень, бо без нововведень ми будемо лікуватися лише за кордоном. Як мовить прислів’я: «Хто не годує свою армію, годуватиме чужу». Так і в медицині: «Хто не лікуватиме своїх людей, то їх лікуватимуть чужі».

Сімейний лікар

Алла В’ячеславівна Кучер у медицині працює ось уже 25-й рік. Свого часу була дільничним терапевтом у Рівному, потім – у Новоград-Волинську. В їхній родині не лише вона лікар. Її сестра Ірина В’ячеславівна також помітна фігура на медичному поприщі. Головний лікар ПМСД району Олег Ільчук переконав пані Аллу перейти працювати у Корець. Нині вона одна з провідних лікарів, яка працює у системі сімейної медицини. До неї вже записалося майже 400 пацієнтів, які хочуть бачити Аллу В’ячеславівну своїм сімейним лікарем. Вона, крім справжньої практики дільничного терапевта, пройшла курси перекваліфікації й на сімейного лікаря.
– Життя не стоїть на місці, – каже пані Алла, – і вже відомі світові зразки, як треба поліпшувати медичне обслуговування населення. Нам пощастило, що Олег Олександрович Ільчук добився, аби кожен сімейний лікар мав комп’ютер. Ми стоїмо, так би мовити, на першій лінії охорони здоров’я пацієнтів. Як правило, до нас ідуть люди не лише з хронічними хворобами, а й з вірусними інфекціями, простудами, гострими болями. Коли до нас звертається пацієнт ми встановлюємо діагноз, дообстежуємо його і якщо треба, то відправляємо на вторинний рівень. Або призначаємо лікування, якщо це «наш пацієнт».
– Неодноразово чув сьогодні таку фразу: «Страшно подумати, що буде з населенням, коли закінчаться «совдепівські лікарі», натякаючи на те, що нинішня молодь фахово виглядає слабше, а ще хоче відразу високу зарплату, аби компенсувати затрачене на науку, – пробую зачепити ще одну дуже важливу проблему.
– У нас проходили інтернатуру троє дівчат. Із них будуть хороші лікарі. Хоча проблема з підготовкою медичних кадрів є. Шкода, що багато фахівців виїжджають за кордон. І цей вакуум треба заповнювати. Зміни потрібні всюди: і в економіці, і в соціальній сфері, і в медицині, – відповіла досвідчений фахівець.

Молодий спеціаліст

Говоримо про проблему молодих фахівців із головним лікарем Корецької ЦРЛ Володимиром Сухим. І він пропонує зустрітися з одним із них – Сергієм Харченком – лікарем-психіатром.
Сергій зізнається, що вже з дитинства звик робити те, що хотів сам. Батьки лише контролювали адекватність його дій. Але вплив на вибір професії таки був – мама Тетяна Ігнатівна працює медсестрою у цьому ж закладі. Навчаючись в Івано-Франській медичній академії, спробував себе у різних професіях, навіть барменом побував. Запропонували, було, хорошу посаду представника медичної фірми з автомобілем і високою зарплатою. Однак, коли на співбесіді сказали, що бачать у ньому насамперед не фахівця, а продавця, то відразу ж відмовився.
– Я звик робити щось так, як треба, а не робити те, що не треба, – принципово стверджує Сергій Харченко. – Наука психіатрія дуже специфічна. І тут головні не інструмент чи лабораторне дослідження. Поставити діагноз важливо так, як ти прочитав психіку людини і мало одного твого погляду. Часто має бути рішення колегії, хоча б із трьох чоловік. Залишившись безробітним, чесно скажу, що зрадів, коли Володимир Ананійович Сухий запропонував мені цю посаду. Мало хто з моїх колег-ровесників береться за цю справу. Більше радіють, коли стають гінекологами чи хірургами. Не відкидаю знань осіб, які уже мають практичні навики в цій сфері. Як ось моя помічниця – медсестра Наталя Павлівна Ясеньчук, яка уже 13 років працює тут.
Далі в розмові аналізуємо причини того, чому в людей трапляються психічні розлади.
– Візьмемо депресію, якою нині страждають багато молодих людей. Це не лише фізичні особливості, але й соціальні. Це – страшне захворювання, яке йде з голови. Підсвідомі переживання гноблять нашу свідомість. Труднощі на роботі, військові дії у зоні конфлікту на сході країни тільки збільшують ці проблеми, – зі знанням справи коментує молодий фахівець. – Один із таких пацієнтів із жахом переносив свист електрочайника, який закипав. Для нього це був свист куль і снарядів. І вилікувати таких людей дуже важко, бо основна психотерапія проходить мимо лікарні.
Спілкуючись із цим молодим лікарем, помічаєш його серйозність суджень. Разом із тим є відчуття нинішніх молодіжних віянь, його креативність. І хотілося б, аби наша медицина поповнилась ось такими справді відповідальними молодими людьми, адже саме їм ми довірятимемо своє здоров’я і життя.

Родонові мадонни

Корець має унікальну природну воду – родонову. Тож не дивно, що саме тут функціонує лікарня відновного лікування опорно-рухової системи. З кожним роком, завдяки колективу, який очолює Анатолій Іванович Миронець, тут розширяють і поліпшують матеріально-технічну базу, побутові зручності, втілюють нові методи лікування. Все це робиться на очах і за участю завідуючої відділенням травматології та ортопедії Людмили Кимак.
– Медицина – це те мистецтво, яке любить, аби біля нього працювали. І не періодично, а постійно вносили щось нове. Цілюща вода, слово, діло, тепло сердець – ось що потрібно для оздоровлення. Нині у нас запроваджена ще й реабілітація. І як би хотілось, аби наш заклад хоча б наполовину мав те, що має санаторій «Червона калина» Миколи Сивого. І ми б також тоді грали на скрипці і співали. Хоча ми й також співаємо. І щасливі, що ставимо багатьох людей на оздоровлені ноги, – починає на мене інформаційну атаку Людмила Олексіївна.
Із її очей сиплються іскри доброти, якогось особливого талану своїм серцем відболювати тих, хто цього потребує. А ще сипле віршами своїми та присвячених її колегами, головному лікареві. Ось лише кілька рядочків присвячених самій Людмилі Кимак:
Ви не чужа,
Лиш Ви одна така свята,
Немов Мадонна Рафаеля,
Ваша любов і світла, і сумна.
Ви мудра, щедра й справедлива.
Людмила Кимак й далі атакує доброю інформацією. Веде мене до кімнати відпочинку і запитує:
– А ви знаєте, що тут, на цьому місці народився свого часу наш головний лікар Анатолій Іванович?
Здивовано запитую:
– Що, справді, тут?
– Тут зарита його пуповина. Ви гадаєте, що це випадково він у нас головним і так переймається життєдіяльністю лікарні?
Належу до тих людей, що у випадковості не вірять, бо все у нас виписано наперед. І лише Бог дає нам вибір, як зробити те чи щось інше. А Олексіївна вже демонструє інші приміщення. В одному з них працював її чоловік. Також свого часу багато приклав зусиль, аби корецькою водою оздоровити болящих. З такою людиною, як пані Людмила хочеться спілкуватися довго, але мені вже пропонують від цієї Мадонни від медицини поспілкуватися ще з однією із лікарем-фізіотерапевтом Тетяною Василівною Мороз, яка займається безпосередньо фізіопроцедурами з кожним пацієнтом індивідуально. Це вона відповідально стежить за хворими чи переносять вони ті процедури, які їм призначили, який є ефект від лікування. За 16 років вона набула неабиякого досвіду. А за цей час до водних процедур добавились електропроцедури, теплолікування, лікувальна фізкультура, релаксуючі вправи, підводний душ, масаж і навіть фітобочка. І саме Тетяна Василівна ретельно допомагає позбуватися болячок пацієнтів, недаремно сюди деякі з них приїжджають по кілька разів.
– Є такі, що вже пам’ятаємо їх по імені та по-батькові, знаємо їх сімейний стан, їхні радощі і тривоги. І ми тішимося, що саме наш заклад допомагає відновити здоров’я, перемагати хвороби, які останніми роками дуже прогресують.
Ми розповіли лише про кількох представників корецької медицини. І таких, на щастя, ще чимало, які просякнуті милосердям та силою зцілення. Напередодні Дня медичного працівника щиро вітаємо їх і всіх медпрацівників із професійним святом. Сподіваємось, що й добре слово про вас є подякою за їхні праведні труди.

Андрій БАБІНЕЦЬ

Вас можуть зацікавити такі матеріали