Що буде, коли чорно-рябої не стане?

Нині мало не на сполох бджолярі, бо через різні причини – хвороби бджіл, оприскування полів хімією – масово гинуть ці божі комахи. А мені хочеться закцентувати сьогодні увагу на іншій галузі сільського господарства – тваринництві. Тут ситуація не просто катастрофічна, а така, що потребує негайного втручання держави. Звісно, якщо й село, і ті само корови ще нашій державі потрібні. Здається мені, що не за горами той час, коли ми не тільки споживатимемо закордонні картоплю, яблука, м’ясо, а й молочну продукцію із тієї самої Польщі чи Білорусії. Усе йде до того.

 

Кожному селянинові нині болить душа, що його праця нічого не коштує, а утримувати корівчину стає далі складніше. Тому й рясніють газети оголошеннями про продаж годувальниць. А купувати їх ніхто не поспішає. Хіба що заготівельники за безцінь на м’ясо.

На 1 квітня поточного року в усіх господарствах Гощанського району було нараховано 3632 голови ВРХ, поміж ними й трохи більше двох тисяч корів. Наскільки занепала галузь тваринництва, свідчить те, що ще п’ятнадцять років тому, у 2003 році, у районі нараховувалося 12 400 голів ВРХ і поміж ними 8930 корів!

Нині ж, наприклад, у 1088 дворах Тучинської сільської ради утримується лише 136 корів. У Майківській сільраді 182 житлових подвір’я й лише 86 корів. У Липківській сільській раді 742 двори й лише 231 корова. Не ліпша ситуація й в інших селах району.

Чому ж селянин нині не хоче тримати корову чи, як колись старші люди казали, годувальницю? Головна причина – повна відсутність державного регулювання ціни на молоко та м’ясо. Свою лепту в небажання вирощувати ВРХ вносить і повна або часткова відсутність пасовищ та нормальної кормової бази. Уже навіть на терені району за пасовища спалахували сварки. Далі ж буде ще гірше, бо вільної землі з кожним роком залишатиметься все менше й менше, а на рівчаках чи на городі довго корову не напасеш. Якщо нині порахувати всі затрати на утримування однієї корови, то за літр молока мали би платити не 3-5 грн, а всі 10. І навіть тоді кількість охочих тримати корову не надто збільшиться.

Чи загрожує чимось така ситуація мешканцям нашого краю, державі в цілому? І прямо й опосередковано так. Спробуймо оперувати цифрами. 2003 року в районі нараховували 8930 корів. У середньому протягом року корова дає 3500-4000 літрів молока. Множимо одне число на друге й отримуємо кількість молока, яка вироблялася лише на терені Гощанщини, а тоді її ділимо на 40 тисяч (приблизно саме стільки того року мешкало в районі людей). Цифра вражає: понад 750 літрів молока на кожного! Що ж свідчать цифри сьогодні? У районі мешкають 35 тисяч осіб. Про кількість корів я вас уже проінформував. Далі беріть калькулятор і рахуйте. Отримана цифра шокує. Тим паче, що більшість і цього молока не потрапляє на столи мешканців краю, а виїжджає за межі району. Ви думаєте, в Україні ситуація ліпша? І постає ще одне запитання: а хіба там, зверху, у міністерських кріслах, не бачать цієї ситуації? Не розуміють, що відбувається? Значить, така ситуація комусь вигідна. Тож не дивуймося, якщо за кілька років, аби подивитися на корову, потрібно буде їхати до Рівненського зоопарку або в рамках зеленого туризму до Польщі чи Білорусії. Усе до того йде.

Олександр ФОРМАНЧУК

Вас можуть зацікавити такі матеріали