«Доктор із Запада»

Так називали на Донбасі лікаря і волонтера з Рівного, члена громадської організації ОДА Любов Ярмолюк. У номері 24 «ВС» цього року ми писали про Любов Ярмолюк, яка поїхала у складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова для лікування воїнів наших Збройних Сил та місцевого населення. І ось минуло 93 дні з початку тої місії, Любов Ярмолюк повернулась у рідне Рівне. Ось, що вона розповіла.


– За ці три місяці у Станиці Луганській, – розповідає Любов Петрівна, – я разом із іншими медпрацівниками надавала допомогу нашим пораненим військовим, працівникам правоохоронних органів та місцевому населенню. Згідно моїх функціональних обов’язків, я проводила здебільшого ультразвукове обстеження пацієнтів. Ми приймали поранених бійців і, залежно від травм, надавали їм первинну допомогу, а потім евакуювали на лікування у Сєверодонецьк, а далі по етапу в Харків чи Дніпро. До нас приїжджали різні чини, добровольці з Червоного Христа, керівник департаменту парамедиків, спеціаліст по травмі Стівен Аргер. Він забезпечує навчанням наших медиків з цієї теми. Та здебільшого ми приймали місцевих хворих. Часто у розмові вони були відверті. Мене називали: «Доктор із Запада». І все дивувалися, що наші медики так добре, толерантно до них ставляться, що наші молоді хлопці прийшли обороняти Донбас від сепаратистів, а їхня, місцева молодь, здебільшого повтікали з гарячої точки і десь числиться в Україні біженцями, чекають допомоги від держави. Цих людей не просто в чомусь переконати, адже тут встановлена сепаратистська антена і вся офіційна інформація йде від нашого ворога. Вражає також справжній патріотизм наших молодих медпрацівників. Це нова генерація, яка обпалена війною, але не втратила людяності. Їм доводиться боротися нині на два фронти: перший з явним ворогом по ту сторону барикад і другий – корупція в середині армії. Приміром, наступає холодна пора року, привезли начебто термобілизну, насправді в упаковках прості простині. Не підпишеш документ про доставку – і того не отримаєш. А ще відчувається велика нестача медичних кадрів. Деякі наші воякі терплять з останніх сил, великі психоемоційні навантаження. Є такі солдати та офіцери, що воюють з ендокринними хворобами. Вколов собі інсулін і пішов в окоп. Дуже небезпечним є ліквідація мін, адже навкруги розставлені розтяжки. Обстріли зі сторони ворога бувають як періодичні, так і часті. Активізовуються вони в період наших державних свят. Як ось у День незалежності України. Як правило, вдень – тихо, в потім о другій чи п’ятій годині ночі розпочинають стрілянину. Від цього потерпають як воїни, так і мирне населення. Словом, війна триває. Дуже рада знову побачити всю рідню, колег по роботі, близьких та друзів. Але все побачене у зоні бойових дій не забувається.

Розмову записав Андрій БАБІНЦЬ

Вас можуть зацікавити такі матеріали