П’ять тисяч для архангела Михаїла

Було це в часи, коли сільські люди ще мали власні збереження, які, до того ж, можна було без проблем зняти з ощадкнижки. Хіба що для отримання великої суми потрібно було заздалегідь написати заяву, щоб ці гроші довезли до ощадкаси. Про те, які в кого суми зберігалися на ощадкнижках, в селах приблизно знали. А оскільки для сільського жителя купувати зайве завжди вважалося марнотратством, то гроші відкладалися для важливих подій, для дітей. На «книжках» таким чином збиралися значні суми.
Баба Горпина дітей і внуків не мала, а гроші відкладала на «чорний день». Мешкала Калниківна на краю села, що загубилося між Корцем і Славутою, і хоч дожила до вісімдесяти літ, була ще жвавою та моторною. Скрізь у неї було чисто та ладно, хата причепурена. У світлиці – ікони з усіма святими, прикрашені вишитими рушниками та сухими духмяними квітами, а перед образом архангела Михаїла постійно горіла лампадка. Дуже вже баба Горпина богомільною була. Жодного свята, жодного присвятка не пропустить, щоб до церкви не піти. Богу не помолитися. Та найбільше ввірувала у святого Михаїла, бо вважала його справедливим архангелом, і все просила, щоб той замовив їй після смерті місце в раю.
Та однієї темної ночі, коли все село спало, баба Горпина прокинулася від того, що до неї хтось говорив. Відкрила очі й у світлі лампадки побачила перед собою архангела Михаїла, котрий стояв біля її ліжка, і, помахуючи крилами, щось шепотів. Старенька так і вклякла, й широко відкритими очима дивилася на це диво. А Михаїл все говорив і говорив. Із усього ним сказаного Калниківна зрозуміла, що архангел почув-таки її молитви-прохання і вирішив посприяти бабі після смерті потрапити до райських садів. От лише потрібно заплатити за переправу через потойбічну річку якихось п’ять тисяч карбованців, бо ж і там, мовляв, як не підмажеш, то не поїдеш. Ще пообіцяв, що прийде знову через три дні, після опівночі, та велів про його з’яву нікому не казати. А потім так само несподівано зник, як і з’явився.
Баба Горпина до ранку просиділа незворушно, а тоді одягнулася посвятешному, взяла ощадкнижку і швиденько пішла до церкви. Поставила кілька свічок до ікони архангела Михаїла і добру годину молилася та била поклони.
Вийшовши з церкви, Калниківна, яка вся аж сяяла від радощів, не зогляділась, як розповіла про нічну пригоду своїй найближчій приятельці – бабі Теклі. Правда, наприкінці згадала про дану обіцянку архангелу мовчати. Тож змусила Теклю заприсягтися, що та нікому нічого не розкаже.
А сама подалася просто до ощадкаси. Там таких великих грошей зібрати за один день не могли, а тому, написавши заяву на отримання п’яти тисяч, баба змушена була чекати три дні. А селом, тим часом, поповзли чутки про чудо, адже таємниця, про яку знають дві баби, то вже зовсім не таємниця. Чутки обростали все новими і новими подробицями і, врешті, дійшли й до сільського голови та дільничного. Міліціонер відвідав бабу Горпину, але та була німа, як могила – нічого не чула, нічого не бачила.
Ледве дочекавшись, через три дні вона отримала гроші й стала очікувати чуда. Проте у визначену ніч у засідці біля бабиної хати на «чудо» чекали ще й дільничний із сільським головою. Десь близько опівночі хтось у всьому білому, ніби й землі не торкаючись та поволі помахуючи крильми, пройшов-пролетів прямісінько до Горпининої хати. Страх паралізував засідників, і ті просиділи заціпенівши до того часу, поки архангел не вийшов із хати. Щось швиденько перерахувавши, він підібгав сорочку і прудко перемахнув через перелаз. Та раптом зачепився за гілку, й одне з крил упало на землю. Архангел чортихнувся, підняв крило і повернув на городи. Тут, нарешті, дільничний із сільським головою отямились і кинулись навздогін «Михаїлу». Той спробував було втікати, але заплутався у довгій сорочці і впав.
При світлі дня «архангелом» виявився чоловік із сусіднього села, який прочув про бабину набожність і вирішив із неї скористатися.
Отак наївність мешканців сільської глибинки, помножена на їхню ж довірливість, створює кримінальні «чудеса».

Валентина ПАВЛУШКО

Вас можуть зацікавити такі матеріали