Батько – міліціонер, син – поліцейський присвятили своє життя охороні правопорядку

Про міліцію і поліцію уже немало сказано і написано. Та не завжди це об’єктивно, бо іноді це залежить від того, чи правоохоронці вам допомогли, а чи ви вважаєте, що постраждали від них. Хоч ви, можливо, і були в ролі порушника. Але уявіть собі, що у той час, коли потрібні правоохоронці їх раптом не має. Тоді ми згадуємо: де ж міліція, поліція?

Коли зустрівся з батьком і сином Філіпповими, які мешкають у Тучині, якраз і торкнулися теми ролі правоохоронця у суспільстві. Батько Михайло Григорович розповідає про те, як потрапив служити у міліцію. У 1980 році він прийшов з армії, де проходив службу у колишній НДР, у групі радянських військ у Німеччині. Роль у виборі подальшої професії відіграв його знайомий Іван Васильович Іващук, який тоді працював в обласному ДАІ. Вже невдовзі Михайло навчався у Донецькій республіканській школі ДАІ. І через півроку колишній сержант радянської армії одягнув погони міліціонера, ставши інспектором дорожньо-патрульної служби. Його старший колега – теско Михайло Ідрісов відразу ж попередив, аби не було спокус отримати хабара: «Візьмеш три рублі – отримаєш три роки, візьмеш 10 – отримаєш 10 літ за решіткою».

– А чи були конфлікти з сильними світу цього? – запитую у відставного ДАІшника.

– І не раз. А 14 листопада 1989 року під час несення служби я зупинив п’яного мотоцикліста. Невдовзі його транспортний засіб повантажили на ЗІЛ і тут прибула група з восьми чоловік, які жорстоко побили мене. Та були й приємні моменти. У 1985 році за хорошу службу нас 5 молодих сержантів з Рівненщини спрямували у Москву на Всесоюзний фестиваль молоді та студентів на охорону правопорядку. Незабутнє враження. З роботою ми справилися успішно. Невдовзі до обласного відділу внутрішніх справ надійшов лист, де в нашу адресу звучали найтепліші слова. І це була найвища нагорода.

Михайло Григорович мешкає у Тучині із сім’єю у трикімнатній квартирі. Швидко знаходить грамоти та подяки за свою службу. Це не про нього, що всі ДАІшники збудували собі вілли. І впевнено каже:

– Найбільшою нагородою для мене завжди було слово «Дякую» від людей. На жаль, комусь вигідно нині, аби говорити лише погане про той час, коли ми жили і працювали, акцентують увагу на якихось помилках, негараздах. Звичайно ,вони були, однак хорошого було набагато більше. Ми завжди стояли на сторожі порядку і захисту людей.

– Чи не тому, маючи таке виховання, як у вас, і син обрав професію правоохоронця, яких нині уже називають х поліцейськими?

– Син відслужив у внутрішніх військах у Києві у 2010-му. Очевидно, один випадок якраз і став вирішальним для нього у виборі професії.

Про цей випад розповідає уже сам Ігор Михайлович:

– Мене, водія військової частини, часто залучали до охорони громадського порядку у столиці. І ось, одного разу до мене підійшов чоловік, показавши посвідчення співробітника Інтерполу. Він пояснив, що йому потрібно допомогти затримати особливо небезпечного злочинця. Ця особа збиралася сідати у маршрутку якраз на рейс до Рівного. Разом з інтреполівцем ми затримали злочинця, який був озброєний ножем. Не знаю, можливо, саме тоді я зрозумів, що моя доля – також  стояти на сторожі охорони порядку. Тому, відслуживши в армії, я пішов вчитися у Київське училище підготовки працівників поліції. Після закінчення – перша моя посада була у Рівному – інспектор ДАІ. Це був 2015 рік.

Так сталося, що у 2016-му Ігор під час виконання службового обов’язку також отримав травму від порушника правопорядку. Отже, служба у правоохоронних органах – далеко не мед. Нині Ігор Михайлович Філіппов несе службу у Гощанському відділі поліції.

Запитую обох: чим відрізняється міліція від поліції? Зізнаються чесно, що є свої плюси і мінуси як у тій та цій системі.

– Колись більше значення приділяли зовнішньому вигляду працівника міліції, – розповідає Філіппов-старший. – Кожен міліціонер, як і військовик, мав бути підтягнутим, всі здавали багатоборство, був підстриженим, чисто поголеним. Раз у рік ми обов’язково здавали правила дорожньо-транспортного руху. Нині вигляд у поліцейських більш демократичний. Можна навіть бороду запускати. Форма також не стільки строга. Колись нас довше навчали. Тому навики були більш професійними. Нині три місяці – і йди патрулюй. Тож чимало аварій скоюється із участю поліцейських, які мають невеликий досвід водіння автомобіля.

– Цю прогалину уже ліквідовують, – каже Філіппов-молодший. Є наказ вчити водійським навикам, як і колись 6 місяців. Нині більше уваги приділяється профілактиці злочинів. Наш начальник Гощанського відділення поліції Анатолій Цідилко, інструктуючи, коли йдемо у наряди, в першу чергу нагадує, що перед нами немає злочинців, якщо це не доведено у суді. Тому до всіх треба ставитися лояльно, ввічливо, попередити можливо неправомірні дії .

– Але у Штатах поліцейські мають більше прав і свобод у своїх діях, – пробую аргументувати необхідність захисту правоохоронців.

– Це так. На жаль, поліція не завжди захищена законом. Злочинці нині не бідні, беруть на свій захист багатих адвокатів і виграють суди навіть там, де добряче нашкодили. Затягуються справи у судах, бо не всюди вони працюють регулярно. Від цього потерпають правоохоронні органи. Але будуємо нове суспільство і сподіваємось, що багато проблем буде вирішено, віримо у майбутнє наших правоохоронних органів.

– Сімейство Філіппових є прикладом наступництва поколінь у Гощанських правоохоронних органах, – каже начальник відділу поліції Анатолій Цідилко. – Ми дуже шануємо той внесок, який зробили свого часу працівники міліції, особливо у вихованні нинішньої молоді. Тому щиро вітаю всіх ветеранів міліції з Днем ветерана правоохоронних органів, яке відзначається щороку 20 грудня. Бажаю всім міцного здоров’я, довголіття і вдячності держави і людей за їхню чесну працю.

Андрій БАБІНЕЦЬ

Вас можуть зацікавити такі матеріали