Як взяти сільську економіку «за роги»?

Україна – багата держава, яка, маючи приблизно 42 млн гектарів земельного ресурсу, могла б подолати світову проблему голоду. Та що там казати, володіючи такими багатющими ресурсами, українці цілком могли б стати найзаможнішою нацією в Європі, а то й у світі. За останніми підрахунками агросектор займає до 17% ВВП. А, це, говорять експерти, щонайменше, 38% валютної виручки.

Виникає питання: «Чому населення такої багатої своїми землями держави досі спостерігає економічний спад?». Адже ще декілька років тому в кожному селі можна було нарахувати до 150 корів, а то й до 200. Все через те, що звичайним людям було не в тягар тримати у власному господарстві ВРХ, хоч вона й потребує багато клопоту. Через ріст цін на корми немає реальної можливості тримати велике поголів’я. Про прибуток уже не йдеться, головне – не отримати збитків. Як стверджують аграрії, якби хоча б 40% селян розвивали саме галузь сільського господарства, (не важливо, тваринництво чи рослинництво, в комплексі – це ідеально), а держава створювала б усі вигідні умови для цього – тоді й справді, проблему безробіття можна було зменшити у рази. Адже за сільськогосподарську продукцію фермер отримував би суттєві кошти, якими міг би повністю себе забезпечувати та розвивати власну справу.

Аграріям виділять… мільярди

Треба сказати, що в останні роки, повільно, але впевнено, навчаючись на своїх помилках, переймаючи досвід провідних світових аграріїв, й Україна починає розвивати аграрну сферу. Можливо, не в повній мірі, не з такими результатами, як би того уже хотілося. Однак ми можемо спостерігати замість занепаду поступове відродження. Створюються агрохолдинги, держава всіляко стимулює утворення сімейних тваринницьких ферм. І країні прибуток, і родинна справа процвітає. Уряд шукає шляхи для поліпшення умов ведення аграрного бізнесу. Це і спрощене оподаткування, і надання пільгових кредитів на сільськогосподарську техніку. Адже усім вже давно зрозуміло, що на ще радянській колгоспній недоламаній техніці аграрну сферу не підняти. Сучасний фермер повинен мати сучасні потужності.  В цьому році планують удосконалити механізм підтримки фермерів. Про це заявив прем’єр-міністр Володимир Гройсман на засіданні Уряду.

– Ми вдосконалюємо підтримку фермерів у 2019 році. Вона стане більш таргетированною і більш справедливою, – сказав глава Уряду та зазначав, що на аграрний сектор в 2019 році виділять мільярди. Так, програми держпідтримки АПК на 2019 рік включають 800 млн грн підтримки фермерам, 127,2 млн грн – здешевлення кредитів для аграріїв, 400 млн грн – підтримка хмелярства, закладки молодих садів, виноградників та ягідників, тваринництва і рибництва в цьому році становитиме 3,5 млрд грн, сільгоспвиробників (дотації на придбання с/г техніки) – близько 881,8 млрд грн.

Також підтримують своїх агропідприємців і в регіонах. Зокрема на Рівненщині у минулому році почала реалізовуватися Комплексна програма розвитку агропромислового комплексу Рівненської області на 2018-2022 роки. За її допомогою обласна влада збирається збільшити поголівя ВРХ, обсяги виробництва молока, підвищити продуктивність корів та сприяти зростанню доходів власників особистих селянських господарств, збільшити частку органічної продукції у загальному обсязі валової продукції сільського господарства області, збільшити експорт органічної продукції та забезпечити нею місцеве населення. Також програмою передбачено навчання для сільськогосподарських товаровиробників та підвищення ефективності господарювання. Ця програма дозволяє відшкодувати фізичним особам, особистим селянським господарствам, вартості придбання доїльних установок вітчизняного виробництва, компенсувати понесені витрати із проведення сертифікації з органічного виробництва і переробки, компенсуються витрати і тих фермерів, котрі переходять на органічне виробництво. Адже агрохімічна паспортизація земель сільськогосподарського призначення несе суттєві затрати.

– Усі ці заходи виправдовують і окуповують себе. Вони працюють на майбутнє АПК Рівненщини, ­– запевняє Володимир Самсонюк, заступник директора департаменту АПК РОДА. – Це розуміють аграрії краю та власники особистих селянських господарств. Тож у минулому році чимало з них – аж 8 тисяч наших аграріїв – скористалися державною підтримкою і отримали загалом 62 мільйони гривень.  На рівні області, у рамках реалізації комплексної програми, з обласного бюджету було виділено кошти у сумі 200 тисяч гривень. Не багато? Але це вже початок. В цьому році Уряд, як уже мовилося, йде на більш рішучі кроки. Відтак допомога українському фермеру обіцяє бути суттєвішою і більш ефективною.

Де українець “боїться забруднити руки”, там німець заробляє мільйони.

Від чого залежить успішність бізнесу на землі? Поспілкувавшись з фермерами та молоддю, яка “краще поїде на заробітки до Польщі”, робимо висновок – у світогляді.

– В Україні, багато хто думає, що працювати на землі ­– не престижно. В Європі бути аграрієм – круто, – запевняє керівник агрохолдингу ТОВ «АГРО-КОНСАЛТ АВ» німець Александер Волтерс, який вирішив працювати в Україні, а саме на Здолбунівщині. – Однак, не всім “світить” стати сильним аграрієм. Чому? Розумієте,  там уже все зайняте, кожен клаптик землі обробляється. Так, я міг би у батька в Німеччині працювати, чи агрономом на якомусь підприємстві, але щоб як шеф, господар – це неможливо. Директором можеш стати, хіба як перед тим років 25 –30 десь агрономом пропрацюєш. А я хотів вже самореалізуватися. От і поїхав в Україну. Хоча спершу теж був найманим робітником у фермерському господарстві «Коростівське» в Острозькому районі. У те, що задум Александера вдасться, що він затримається в Україні, майже ніхто із друзів та знайомих не вірив. Втім енергійність і ентузіазм молодого німецького хлібороба виявилися сильнішими за усі труднощі – і ТОВ «АГРО-КОНСАЛТ АВ»,  з кожним роком стає потужнішим. Хоча, каже, спочатку було важко. Перші 300 га землі, вагончик як житло, порожній асфальтований майданчик біля напівзруйнованої колишньої колгоспної контори, незнайома мова, культура, недовіра людей – таким був початок господарювання Александера Волтерса на Рівненщині. Нині ж тут є найсучасніша сільськогосптехніка, якою обробляють понад 3 тисячі га землі не лише на Рівненщині, а й у сусідній Тернопільській області. Довірили йому свої паї півтори тисячі людей, і з кожним роком їх усе більше. Люди ж бо побачили, що працює німець на совість – удобрює землю, не виснажує її, дбає про належну сівозміну. Задоволені й тим, що вчасно та в гарному обсязі розраховується за оренду земельних наділів. Важко в Україні з бюрократією, каже Александер. Певні зрушення вже відбулися, але міняти ще треба багато. Iнвестори цього бояться не менше, ніж війни. От, приміром, ми хочемо будувати адміністративне приміщення у колишній колгоспній конторі, то документи треба починати за півтора-два роки робити. Документи в Україні – це страшно. – У Німеччині, – каже аграрій, – це нонсенс. Але, зізнається молодий землероб, він уже адаптувався до цього, і ці обставини жодним чином не відбили у нього бажання працювати на українській землі.

Домогтися хороших врожаїв – це для Александера не лише питання успіху, а й гордості перед батьком, котрий віддав землі вже понад 40 літ праці. Вдячний йому за підтримку і віру у його сили – бо ж позичив синові необхідні кошти для започаткування власної справи. Тепер син змагається врожаями з батьком, котрий з діда-прадіда фермер. А в Александера справи йдуть не гірше, іноді й краще, а все тому, що Україну чоловік називає країною “безмежних можливостей”. І ними повинні користуватися українці. Чому досі вони не взяли керування земельними ресурсами в свої руки? А, вочевидь, тому, що часто не вистачає відповідної освіти, практики, іноді й … бажання. Тож провідний світовий досвід, який вивчають окремі українські фермери, дозволяє розвивати їм їхній агробізнес.

Будуть бринза, шашлик та ковдри…

– Головне не сидіти склавши руки, а з чогось почати, – вважає городянин Андрій Кардаш, який започаткував у віддаленому селі Зелений Дуб на Здолбунівщині туристичну екоферму. В затишному будиночку з усіма зручностями можна пожити з дітьми, поспілкуватися з домашніми тваринами, прогулятися навколишніми лісами. Андрій Кардаш розводить тут чистопорідних романівських овець, які славляться добрими м’ясом та хутром.

– А скільки молока вони дають! Півлітра на день у той час, як від звичайної м’ясної вівці ледь-ледь набереться 200-300 грамів. Окрім того, ця порода дуже плодюча: за один окіт буває троє-четверо ягнят. Барани цієї породи найкращі плідники. Тому романівки ідеально підходять для швидкого нарощення поголів’я, – вихваляє своїх підопічних власник господарства. – Справді прибутковою справа стає, коли маєш більше 300 голів. Відтоді можна займатися стабільною реалізацією м’яса, молока, шкури та вовни. Поки ж моя ферма – це сімейне хобі, яке час від часу приносить якісь гроші. У нас в Україні спеціалістів з вівчарства взагалі не вистачає. Я три роки шукав досвідченого чабана. Гадаєте, знайшов? Ні. Зараз отару пасе людина, яка вимушена була сама до всього дійти. Те саме зі стригалями. Якщо англійський професіонал зі стрижки овець робить тварині «зачіску» за одну хвилину, то наш витрачає двадцять.

Сам Андрій – корінний городянин. Він свідомо обрав роботу в маленькому, віддаленому селі.

– Мої хлопці-робітники – теж із міста, не дивуйтеся, – посміхається пан Кардаш. – Зараз така тенденція, що селяни не хочуть працювати фізично, їм простіше сидіти в себе на городі та жалітися, мовляв, грошей мало… Зате містяни із задоволенням працюють на природі, свіжому повітрі. Тим паче, що зарплатня нормальна. От якби ще молодь не йшла натовпом вчитися на менеджерів! Були б тоді в нас професійні чабани, стригалі, обробники шкури. В Україні, не дивлячись на порівняно невелике поголів’я овець, щороку збираються тонни шкур, які обробляти немає кому. Навіть у Карпатах туристам пропонують польське, турецьке або навіть китайське руно. Кажуть, що справжні майстри давно померли, а нових ніхто не навчив. Щоб якісно вичинити шкуру, її необхідно везти на обробку аж у Туреччину. Невже наші люди не спроможні навчитися цій справі? Я б із задоволенням сам поїхав, але, на жаль, бізнес не дозволяє надовго полишати країну.

Гарним прикладом може стати й фермерське господарство «Льонок», яке, за даними Рівненської ОДА, отримало 29 тис грн на рік по «Програмі розвитку агропромислового комплексу Рівненської області». Зрозуміло, що це вже є стимулом для подальшого утримання господарства. Фермер Микола Н. каже, що це хороший проект, котрий дає можливість розвивати бізнес:

– В усіх країнах, у яких я був, держава допомагає аграріям. І для нас це дуже важливо. Я буду і далі користуватися цією програмою, бо якщо є можливість – то потрібно її використовувати.

Віктор Виговський – Обарівський сільський голова Рівненського району, колишній агроном пояснює:

– На сьогодні, якщо не буде державних програм щодо розвитку основних стратегічних галузей, то, звісно, що товаровиробники не зможуть самі опанувати цю справу. При реформуванні, коли було знищено колективні та державні сільськогосподарські підприємства, заразом зникли і провідні галузі господарства, а це тваринництво, льонарство, хмелярство та буряківництво. Внаслідок цього 30% жителів України залишились без роботи, бо навіть невелика ферма давала від 50 до 60 робочих місць. Тому занепад сільського господарства згубно впливає на українське населення.

Здавалося б, ще є надія на молодь. Але багато хто присвячувати своє життя цій сфері не хоче. Студент Ігор каже: «Мої батьки віддають весь свій час для утримання господарства. Я так не зможу. По-перше, це фізично та морально важко. По-друге, якщо взяти до уваги той факт, що криза була і є на даний момент, то я краще відправлюся на заробітки за кордон. Через те не бачу сенсу продовжувати батьківську справу. Легше було б все продати». Очевидно, якби фермерство стало рентабельним та престижним, то молодь сама «взяла б в руки сапи». Але без державної пітримки цього не зробиш, як мовиться не візьмеш економіку “за роги”.

У 21 столітті, при всіх наявних технологічних можливостях, розвинути економіку до високого рівня у сільському господарстві не важко. Важко знайти тих, хто знається на цій справі і зможе врахувати всі аспекти та недоліки. Адже Україна справді багата на земельний ресурс. Тому важливо звернути увагу саме на сільське господарство. Якщо професіонали в цій сфері допоможуть молоді засвоїти всі навички – то ми зможемо вийти на високий рівень життя, де праця приноситиме одне задоволення. Звісно, це не підніме економіку до найвищого рівня, але дасть поштовх для того, щоб і надалі правильно та доцільно використовувати саме те, що дано нам природою.

Ярослава ЦИМОЩУК

Вас можуть зацікавити такі матеріали