Робінзон Крузо переселився у Малинівку

Доля цього чоловіка склалася так, що він, обравши морські шляхи, встиг побувати у багатьох країнах світу. А після кораблетрощі потрапив із своїми п’ятьма товаришами, які врятувалися, на безлюдний острів. Та розповімо про все за порядком.

Олександр Іванович Медвідь народився на Запоріжжі. У 70-тих три роки Олександр відслужив на Тихоокеанському флоті. Море стало його стихією. Тому вирішив продовжити навчання у морському училищі. А вже після його закінчення почалися будні моряка на різних судах. Нині всіх вже й не перелічиш. Доправляв разом із іншими моряками всілякі вантажі. Побував у різних країнах. Їх стільки, що Олександр Іванович всіх уже й не перерахує. Найбільше любив, каже, посидіти на верхній палубі, на кнехті, помилуватися нічним небом, зорями та стихією моря. А його фарби неповторні, його дії незбагненні: то лагідне, як мати, а то сердите, як батько після похмілля. Саме романтизм, а ще лінощі, як вважає гардемарин, стали для нього рятівним колом. Несучи вахту, мав вичищати капаючий мазут у машинному відділенні. Та захотілося вночі посидіти на кнехті. Судно, яке йшло до одного з портів несло на собі важкі металеві труби. Щоб швидше їх розвантажити старпом наказав ще на рейді розв’язати їх. Але море помилок не прощає. Велетенська хвиля вдарила об один із бортів і весь вантаж накренився на протилежний. Корабель затонув швидко, ніхто не встиг навіть подати сигнал «SOS». Та, на щастя, в цей момент вискочив один із плотиків, вдарившись об воду, він миттєво наповнився повітрям, хоч і перевернувся верх дном. Із 39 моряків, більшість з яких відпочивали на нижніх палубах, врятуватись вдалось шістьом, в тому числі й нашому героєві. Хвилі занесли плотик з моряками до якогось острова. «Земля! Земля!», – зраділи врятовані. Та яке було їхнє розчарування, коли після не тривалих пошуків стало зрозуміло, що острів безлюдний. Це був один із Індонезійських островів, де люди їх не заселяють. Але, на щастя, на острові було що їсти: чимало цитрусових і навіть хлібне дерево та ще й кози паслись. А на надувному човні – плотику, як заведено, завжди були вудочки прозапас. Тож риби, м’яса та фруктів було достатньо для виживання.

– Спочатку найгірше було без вогню та прісної води. Те, що показують по телевізору, мовляв, можна тертям палочки об дерево запалити вогонь, мабуть, неправда. У всякому разі так нам не вдалося здобути вогонь. Допомогло скло, через яке проміння сонця запалило мох. Потім ми постійно підтримували вогнище. А воду збирали після дощів та ще морську відстоювали. Дощі там були грозові зі страшенним грюкотом грому і блискавками. Житлом стали курені, зроблені із гілок пальм. Одне дерево біля намету стало календарем, де ми кожного ранку робили нарізки. Майже 9 місяців зарубок залишили ми на цій пальмі. Жили дружно. Серед вцілілих був і третій капітан. Звуть його Анатолій, а прізвище вже не пригадую, – розповідає Олександр Медвідь і продовжує:

– Роботи, як такої, багато не було. Головне завдання – дістати їжу. Спочатку пробували приручити кіз, але вдалося їх зробити свійськими лише дві. З команди я один вмів доїти, тож мені довелося діставати молоко. М’ясо їли переважно сирим. Я й зараз надаю перевагу сирому свіжому м’ясу. Добре, що з нами не було ні одної жінки, бо тоді, мабуть, ми не лише пересварились. Організм молодий, потребував протилежної статі (сміється). Всі ми позаростали волоссям на голові і бороді. І впізнати наше первісне обличчя уже було неможливо. А ще засмага. Що цікаво, ніхто з нас ні разу не захворів. Посудом нам служили велетенські ракушки. Як не дивно – на вогні вони не тріскали. А їхні господарі були дуже небезпечними тихими вбивцями, засмоктували все живе. Одного разу з лона такої раковини ми витягнули кістку людської ноги. Врятував нас французький корабель. Як ми зрозуміли, власників судна цікавили корали та інші речі, які стають морськими сувенірами.

Мандрівників доставили у Владивосток, власне, там і знаходилась квартира Медвідя, де він мешкав із своєю дружиною. Та коли зарослий, обвіяний океанськими вітрами, з’явився у домівці, його зустрів незнайомий чоловік. Олександр подумав, що це наречений сестри дружини. Та коли з’явилася «благовірна» і розкричалась на нового господаря, що той привів до хати якогось бомжа, Медвідь зрозумів, що сім’я його розпалась. Дивного у цьому нічого не було, бо пізніше навіть побував на власній могилі. Імена екіпажу всіх 39 моряків викарбували на плиті братської могили. Тих шестеро, що залишилися в живих, вважали потонувшими на морському дні. Біля могили врятовані вирішили випити по чарці за упокій душі. За цим дійством їх застала міліція. Довелося показати документи, що вони не безхатчинки, а щасливці, яким доля допомогла врятувати життя.

Та Олександр Медвідь флот не покинув, тепер його вже нічого не стримувало на березі. Змінювались кораблі, як в пісні співається «Паралелі і меридіани». Минули роки і Олександр Іванович повернувся в рідне Запоріжжя, тут одружився вдруге, народили спільно троє дітей. Але особисте життя знову не склалось. І Олександр їде в Москву. Працює водієм тролейбуса. Далі пішло, як каже нинішня дружина Ольга, немов у сценарії фільму «Свинарка і пастух». Як кращих працівників водіїв тролейбусів їх преміювали екскурсією на ВДНГ. Двоє спраглих душ відразу порозумілись, а потім і покохали одне одного.

Нині подружжя Медвідів мешкає у селі Малинівка Гощанського району. Олександр Іванович вмілий моторист, тож у дворі чималий гараж. Хата та інші будівлі пофарбовані у веселий зелений колір. На подвір’ї важно походжають ситі з чорним пір’ячком курочки. Вирощувати їх – це хобі господаря, а свиней – господині. Сторожує все майно вірний двортир’єр Кузя. Весна – час садити квочок на кубла. Господиня демонструє курячі яйця, вони позначені однією точною чорного фломастера. Це означає, що яйця забрані один тиждень після того, як їх знесли. В усьому Олександр Іванович ретельний, скурпольозний, ретельний. Він народився 31 грудня, а в Козерогів все на своїх місцях.

Оля – дбайлива, весела з почуттям гумору, гостинна. Олександру нарешті пощастило. За своє життя три рази він міг потонути, мав зламаний хребет. Лікарі казали, що вже ходити не буде. Але на зло їхнім прогнозам, він ще козак хоч куди, недаремно запорожець. Ольга береже його від надмірних старань у роботі.

З сімейством Медвідів ми зустрілися у травневі свята. І в Олександра, і в Ольги діди воювали на фронті. Тож для них 9 травня – День Перемоги. Перед нашим приходом в оселі були гості. Після того, як вони пішли господарі не стримались, аби не оглянути городи, як росте посаджене та посіяне. Щедрі дощі допомагають схожості. Молода зелень радує око.

– Змінив я моря-океани на «зелене море». Тепер моя доля тут, – завершив нашу розмову Олександр Медвідь, який побував у ролі Робінзона Крузо.

Андрій БАБІНЕЦЬ

Вас можуть зацікавити такі матеріали