Другий дім

Зізнатися, був дещо розгублений, коли отримав редакційне завдання: підготувати матеріал про Острозький психоневрологічний інтернат. Бо ж чомусь уже так повелося, що такі медичні заклади у більшості наших співвітчизників асоціюються з неадекватністю пацієнтів, які там перебувають на лікуванні та утриманні.

А коли за воротами інтернату побачив, як немолода жінка характерної азійської зовнішності тримає на руках і гладить чорного кота, грішним ділом подумав: а що ж далі вона буде з ним робити?

І яке було моє здивування, коли практична психологиня Оксана Грубюк, яка постійно працює з такими пацієнтами, познайомила мене з цією кореянкою.

З’ясувалося, Світлана Чо народилася на Камчатці. Але життя склалося так, що вже півстоліття живе в Україні. А з 1987 року її другою батьківщиною став древній Острог. Тут вона знайшла нових подруг, роботу до душі, матеріальне і моральне задоволення. А чи не найбільше задоволення отримує від спілкування з чотирилапими друзями…

До речі, й інші пацієнтки Острозького психоневрологічного інтернату, з якими мене познайомила Оксана Грубюк, виявилися неординарними особистостями.

Наталія Миколаївна Захарук, наприклад, як кажуть, місцева. І перебуває тут уже 7-й рік. Рідні і знайомі мало її провідують. Але пенсіонерка у всьому дає собі раду та й іншим допомагає.

А Валентина Дмитрівна Скорюкова родом з сусідньої Житомирщини. Вийшла заміж за хлопця з Вологди і виїхала з ним на його батьківщину. Але, як мовиться, не судилося… Через сімейні негаразди змушена була повернутися в Україну й оселилася в Острозі. Тим часом її діти живуть у Петербурзі. Але до неї не навідуються і рідко телефонують…

Але тут, в Острозі ці та інші жінки знайшли свої нові сім’ї, вірних і надійних подруг.

Продовжує практична психологиня Оксана Грубюк: «Острозький психоневрологічний інтернат був заснований у 1944 році. За 65 років існування заклад може пишатися своїми досягненнями у сфері надання послуг малозахищеним верствам населення.

Завдяки директорові Олександрові Андрійовичу Дмитруку та його підлеглим, інтернат є зразком державної турботи і соціального захисту тих, хто цього потребує. Матеріальна база і нинішній рівень закладу – це заслуга управління праці і соціального захисту облдержадміністрації, керівництва Острозького району. Порівняно з минулими роками фінансування закладу значно покращилося. І це дало змогу оновити обличчя інтернату. Нині тут працюють 90 осіб, з них 43 – медперсонал. Вони створюють для 126-ти підопічних затишок і комфорт, дбають про їх здоров’я, повноцінне харчування.

Наявність в інтернаті 40-ка гектарів орної землі, де вирощуємо картоплю, овочі; 2-х гектарів саду, пасіки, 100 голів свиней, 36 корів, 4 коней дає можливість здешевити меню підопічних і збільшити натуральні норми харчування. Заклад на 100 відсотків забезпечує себе м’ясом і молоком, овочами. А підопічні за бажанням і ті, кому призначена трудотерапія, допомагають доглядати за тваринами, працювати на землі: вирощувати квіти, впорядкувати сад. Повністю укомплектований харчоблок. Кухарі з умінням і старанністю готують смачні дієтичні і звичайні страви для підопічних.

У хлібопекарні Острозького психоневрологічного інтернату вправні пекарі випікають пахучі хлібини для підопічних.

У медпункті надають послуги з вимірювання температури тіла, артеріального тиску, первинного огляду хворих, допомоги при травмах, первинної хірургічної обробки ран, підшкірних, внутрішньо м’язових і венних ін’єкцій.

За охайністю та гігієною підопічних слідкують працівники медицини. У закладі є новий оздоровчий комплекс.

Серед підопічних жінок є справжні майстрині, які малюють картини, займаються рукоділлям.

Ларису Василівну Дев’ятовську, наприклад, було відзначено подякою Міністерства праці і соціальної політики України.

Картини Лариси Дев’ятовської прикрашають стіни інтернату і тішать око підопічних і гостей.

Інша підопічна Ольга Василівна Черненко здобула ІІІ місце на Всеукраїнській виставці творів народних майстрів у Києві. Ось вам картина реального життя, де люди знаходять свій другий дім.

Валентин Поліщук