У 80 без окулярів!

Народилася Давидюк Надія Павлівна 30 квітня 1940 року на хуторі села Плоска, Острозького району, Рівненської області.
Це були тяжкі воєнні часи.
Надія Павлівна цього не пам’ятає, але її мама Лідія Тарасівна  часто розповідала історію, коли вони були за крок до смерті.  Одного разу німець вибив вікно на хуторі й заліз в хату. Мама сховала маленьку Надійку, накинувши ковдру, щоб німець не побачив її.  На щастя, біда минула їх стороною. Він повторяв  тільки одне «Хлеба! Хлеба дайте!».
Вона була одною дитиною у родині. Її тато так і  не повернувся з війни, загинув у Білорусії. Люди розповідали, що в Могильові є його могила, однак за все життя доля не подарувала їй шансу віднайти її.
Роки спливали Надія почала ходити в школу і мала неабиякий хист і тягу до науки. Школа була в сусідньому селі Хорів, що розташоване більш ніж за 10 кілометрів. В пам’яті назавжди закарбувалася ця дорога до школи, любов до  знань, і товаришка з якою вона ходила разом. На жаль, Надія Павлівна вже не може згадати її імені, але розповідає про неї з дуже великим трепетом.
Вчителі бачили її хист до математики і порадили йти на бухгалтера. Закінчила кооперативний технікум в Рівному. Повернувшись в село, одного разу запросили дружкою на весілля в Лебедин. Там вона познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Як на той час весілля було пишним, а згодом священник таємно повінчав їх у селі.
Вже в той час вона працювала бухгалтером м’ясокомбінату. Саме колега по роботі і товаришка навчила її в’язати крючком. В якому році це було, Надії Павлівні вже важко згадати. Пам’ятає, що це були 80-ті роки, коли тільки почали з’являтися різнокольорові нитки. Однак запевняє, що з того часу ще не було жодного дня, коли вона б не в’язала. 
Навіть у свої 80 років досі в’яже без окулярів!
Попри  свій вік, окрім творчості, вона встигає вести активну громадську діяльність. Вона була неодноразовою учасницею і переможницею численних конкурсів. Про неї часто писали на сторінках місцевих та обласних газет. Грамоти, похвальні листи і її роботи можна побачити одразу, як тільки переступити поріг хати.
Прагне Надія Павлівна навчити якомога більше людей цьому мистецтву, як колись навчили  її. Чи могла вона тоді уявити, в той день на роботі 40 років тому, що навчиться справі всього її життя? Саме в’язання допомогло їй не відчувати себе самотньою, коли її чоловік помре, а діти виростуть і роз’їдуться по Україні. 
«Хочеться дарувати людям радість і красу. Ніколи не брала за це гроші. Як хтось прийде до мене в гості, запитати щось, або допомогти, завжди даю якусь хустинку чи серветку в подарунок. Я у неї всю душу вкладаю!»,- додає майстриня.
Кожну вільну хвилинку вже понад 40 років Надія Павлівна присвячує улюбленій справі. Бере до рук крючок з різнобарвними нитками та починає творити красу.
На фото Надія Павлівна друга з права, а її мама з права

Анастасія Обуховська

Вас можуть зацікавити такі матеріали