Бабуся Тоня задає тон

Нашій читачці Антоніні Іванівні Василенко з Гощі 11 серпня виповнилося 93 роки. Вітаю її по телефону, адже знаю шановну Антоніну Іванівну з серпня 1983 року, коли вона ще працювала відповідальним секретарем гощанської районки, а я лише починав освоювати професійну журналістику. Не зважаючи на більше як 9 десятиліть її життєвого шляху, у жінки ясний аналітичний і доброзичливий розум. За 22 хвилини телефонної розмови чую з її вуст мудрі думки та поради, а також дещо з її життя.
– Вітали мене мої діти, внуки, сусіди, родичі. Нині добре те, що є телефони, по яких можна навіть побачити один одного. Таким чином вони наче побували в моїй хаті.
– Також вас вітаю, залишайтесь і надалі бадьорою, енергійною, випромінюйте добро. Пригадую, коли вам виповнилося 90, ви процитували слова владики Володимира, який казав, що у літях добре, коли є мишлєніє, зрєніє і двіженіє…
– Це так. Нині ще би я добавила – й слух, бо почуваєш себе іноді ніяково, коли хтось щось тихо говорить, а ти не чуєш. Багато чого змінилося. Та головне, якщо не знаєш, що таке біда, то не знатимеш, що таке добро. Було й таке, що голодували, доводилось стояти в черзі за хлібом. Нині є все, аби гроші були. Та якби сто років тому назад люди їли нинішню їжу, то одразу б повмирали. Нині навіть яблуко не виростиш, якщо не покропиш його якимось препаратом.
– А що ви любите їсти?
– Їм всього потроху. Як казала моя мама: «Краще не доїсти, ніж переїсти, бо важко видихати». Пригадую, як на Маковея ми пекли коржі і терли в макітрі мак, яка ж то була смакота, перемішавши все це з цукром! А нині господарством майже ніхто не займається. На нашій вулиці ніхто не утримує поросят, гусей, качок. Лише дехто по кілька курок. Все можна придбати в магазині. Та це й по газетах видно, що про людину праці мало хто пише, хіба що «Вільне слово», яке я з задоволенням читаю. Ось лежить переді мною газета – і читаю про жнива. А хліб всьому голова. Тож дякую вам, що не забуваєте про тих, хто своєю працею творить добро.
– А ви ще щось вирощуєте?
– Маю 20 рядків картоплі, трохи моркви. Картоплю вже треба вибирати, бо зараз вона суха, бо як підуть дощі, почне проростати по-новому. Мені допомагають родичі, за що їм також дуже вдячна.
Серед довгожителів був і чоловік Антоніни Іванівни – Микола Йосипович. Добрий господар, пасічник, садовод. Разом вони створили зразкову, люблячу сім’ю. В їх скромній хатині завжди витав аромат бджолиного воску, сушених трав та фруктів. Очевидно, отака любляча атмосфера і стала основною причиною їхнього довголіття.
Андрій БАБІНЕЦЬ