Дарина Кухар: «Я ненавиджу марнувати свої хвилино години»

У цій дівчині є те, що привертає до неї увагу, викликає симпатію, подив та навіть захоплення. Креативна, глибока, інтелектуальна, вдумлива, відповідальна, активна в суспільному житті, смілива й амбітна. Дарина Кухар поспішає, боїться бути непродуктивною, хоч у неї попереду все життя. Вона читає в чергах, вчить англійські слова в метро, а у навушниках у неї не музика, а завжди щось корисне. Живе на повну, працює до сьомого поту й насолоджується від результату. Позаду – успішна кар’єра капітана шкільної баскетбольно ї команди, призера обласних чемпіонатів, кращого гравця сезонів, звання переможця Всеукраїнського конкурс «Я – журналіст!», переможця багатьох обласних та районних учнівських олімпіад. Дарина Кухар – «золота» випускниця Висоцької ЗОШ на Дубровиччині зразка 2019,а нині – студентка ІІ курсу національного університету Шевченка, репетитор київської агенції «Brain Up», автор (!) навчального посібника для учнів 8-11 класів, репетиторів і вчителів. Раджу запам’ятати це ім’я, бо в майбутньому, впевнена, воно прозвучить ще яскравіше.
– Ти – лідер з дитинства. На твою думку, що формує лідера – сім’я(виховання), вроджені якості характеру, інтелект, оточення, книги, спорт?
– Я вважаю, що лідерами точно не народжуються. Для мене формула лідерства очевидна: батьки, які підтримують, але не хвалять надмірно + самодисципліна + натхнення, яке важливо вміти черпати навіть з вивісок на магазинах. Щоб бути лідером, потрібно реально оцінювати свої можливості і значення в суспільстві.
– Позаду – таке нещодавнє дитинство. Розкажи про вашу сім’ю, життя в школі.
– У мене велика сім’я, яку я вважаю найкращою. Мама, тато, чотири донечки. Я наймолодша. Батьки вчителі, хоч тато по спеціальності зараз не працює. А ще – рудий хитрий кіт і чорний прудкий собака. Ми – одне ціле. Щоб не трапилося, якби тяжко не було, я з усім могла прийти до рідних. Особливо мене підтримує мама. Бувало (після вступу і переїзду в Київ), що розмовляли по телефону 5-6 годин у день. Це було мені необхідно і я це отримувала. А сестер маю пречудових. Усі золоті медалістки, активістки, спортсменки і дуже гарні душею люди. Найкращі спогади вдома: 8 березня щороку, коли тато намагається круто привітати усіх своїх дівчаток, розмови за чаєм і маминою шарлоткою.
У школі я не пропускала жодних спортивних змагань, олімпіад і творчих конкурсів, МАНів, виступів. Товаришувала переважно з хлопцями й пропускала повз вуха плітки, які доволі часто лунали з боку дівчат. Шкільне життя пам’ятається спортивними поїздками й перемогами, заходами до Дня вчителя, уроками фізики, бутербродами з сиром у їдальні. Дуже вдячна учителям. Просто найкращим! Усі були дуже розуміючими і позитивними. Усі, як мама чи тато.
– Читаю тебе на Фейсбук. Ти – велика патріотка свого села, своєї країни. Дивуюся твоїй самостійності, незалежному «дорослому» (вільному) мисленню на суспільно-політичні теми.
– Інколи мені здається, що кров у моїх жилах жовто-блакитна. У мене свої принципи: НІКОЛИ не переходити на російську. Я не розумію своїх знайомих із західної України, для яких цибуля за місяць перетворилася на лук, а тверде «що» на «што». Переважна більшість моїх одногрупників розмовляють мовою сусідів, не рідною. Але зі мною переходять на українську. І я не лише таким чином готова відстоювати свою країну. У супермаркеті підтримую тільки вітчизняного виробника, одяг купую НАШ і багато кого з Києва навчаю української.
– Стати студенткою університету Шевченка – мрія багатьох. Як почувається там дівчинка з далекого Полісся?
– Мені важко. Раніше було нестерпно, тепер просто важко. Але це того варте. Я не скажу нічого про інші університети, але можу зазначити, що КНУ не просто так на першому місці у всіх рейтингах. І знаєте, мені все насправді вдається. Просто для цього треба працювати 24/7. У цьому ЗВО чекають відмінних знань, які тільки допоможуть покращити/вдосконалити. Маєш рівень мови С1? Підходить. Тут тебе зроблять заледве не нейтівом. Абітурієнти повинні мати 190+ на ЗНО, тільки тоді вони мають шанс вступити до «Шеви».
– Ти вмієш ставити мету й досягати її. Чи часто доводиться «наступати на горло» власній ліні чи інертності?
– Вдячна Богу за те, що якась я не лінива. Батьки змалку навчили сприймати все позитивно, помічати тільки хороше. Вчуся, бо люблю вчитися. Читаю книгу, бо цікаво ж! Займаюся спортом, бо мені в кайф. Працюю, бо це досвід, знайомства, знання і гроші до того ж. Інколи не розумію, чому хтось з цього дивується.
– Як бачиш своє майбутнє, в якій царині хочеш себе реалізувати?
– Навчаюся на іноземній філології. Німецька, англійська + третя західноєвропейська мова (обиратиму на 3 курсі). Перекладачем себе не бачу. Мрію відкрити власну альтернативну школу вивчення мов на Хрещатику і багато подорожувати, видавати книги і займатися благодійністю.
– Ми часто чуємо нарікання на молоде покоління: інертні, аполітичні, надто практичні(відсутній альтруїзм). Твої думки про сучасну молодь.
– Сучасна молодь – це велика сила. Принаймні та, що оточує мене. Я мотивуюся, надихаюся, захоплююся і приєднуюся до усіх крутих івентів. Завжди є кращі і гірші, оптимісти, небайдужі і лінивці, що пливуть за течією. Це не наше покоління таке. Це окремі люди. Всі ми багато можемо, але зажди є вибір. Я б сказала, 70% не хочуть «профукати» життя, інші 30% ще не зрозуміли, що життя одне.
– В тобі живе психолог. Звідки така дорослість в життєвих міркуваннях?
– Тато каже, Богом дано. І я в це вірю. О третій ночі у моїй голові народжується пост в Інстаграм, нове есе в універ чи великий твір у майбутні книги. Я не розумію, як це відбувається, але я розумію себе і цей світ настільки, наскільки можу. Ніякі новини, розмови дорослих, шоу і фільми не навіюють мені це. Я просто сиджу і починаю щось собі розуміти, ловити інсайти, пізнавати істини. Просто дивлячись у вікно на магазин з ковбасами.
– Як з’явилася ідея створити власний навчальний посібник «Креативний самовчитель. Власне висловлення на максимум за 20 кроків»?
– Я почала займатися репетиторством з вересня першого курсу. Одразу. Відчула, що моє. В чат абітури додали оголошення про освітній центр “СерйоЗНО” на Печерську, я зателефонувала, отримала запрошення на співбесіду, почала викладати. Потім з’явилися учні на індивідуальні заняття, відеолекції, прямі ефіри, майстер-класи…. І мене затягнуло. Коли я почула від одинадцятикласника, який прийшов з результатом 110, а склав іспит згодом на 190 балів, що мій рівень репетиторства – Бог і «я ще ніколи так не любив українську, Дарино Анатоліївно», я усвідомила – це воно! Я шукала матеріали в інтернеті, купувала книги Авраменка, Ткачука, Хворостяного, конспекти від «ЗНО_на_200». Все не підходило. Тому влітку сіла писати посібник. Було складно. Усі знання, увесь свій досвід, усе розуміння того, як і коли хоче вчитися одинадцятикласник, я вклала у свій проєкт. Зараз книга поширюється в електронному форматі. Планую видрукувати декілька посібників, назбираю коштів (хочу все зробити сама).
– Чим живе Дарина Кухар поза десятками щоденних справ? Адже молодість – не лише час творити себе, але й час втіхи, як не крути.
– Люблю гуляти вуличками Києва. Дуже красиво! Усім би читачам мої очі. З друзями чи інколи наодинці з собою. Ввечері люблю каву, морозиво, тістечка у кафе з виглядом на нічну столицю і ні про що не думати. Заряджає спорт, темп міста, навіть поїздки у метро. Кайфую на пробіжках Голосіївським парком чи на ВДНГ, від стрітболу на майданчику поблизу гуртожитка, від вуличних музикантів, фільмів просто неба, душевних розмов до 4-ї ранку, книг німецькою, англійською, українською. Щодня мені зустрічається безліч людей. А разом з тим і пропозицій від них. Найсміливіша і найдурніша – спробувати наркотики, траву, алкоголь… Я чітко даю зрозуміти: мене цікавить інше. Я свій вибір зробила!
Розмовляла Оксана СЛОБОДЗЯН