Не тим відпоїли

 

У райцентрівському ресторані «Колос» опівночі стався небувалий переполох. На кухню до головного кухаря Ольги Садовчук (прізвища, імена змінені. – Авт.) влетіла вирячена побуряковіла володарка буфетної стійки Таміла Качан і випалила одним духом:

– Ґвалт, такого й у голову не приходило: уже взяла ключі в руки, завсідників-застільників до одного витурила, а тут явина єсі на небесі, заходять два найвищі хазяїни району – Іван Бойчук, перший секретар з Ростіком Гайдуком, головою виконкому.

– Не допили десь, чи що, а, може, встроїли перевірку? – схарапудилася кухарка. – Бути такого не може, дуже рідко навідуються, коли лише тра когось вгостити з області чи й Києва. Та й то тоді шмигцем через «чорний хід» пробираються в окрему кімнату.

– Не робімо догадок, не марнуймо часу, – заквапилася дорідна Таміла Іванівна. – Але схоже, що тузи добряче наковтані й просять порятунку. Зізналися по-секрету, що їм у ліс на пікнік передали новину недобру про ранковий виклик в обком. А раз так, то проявіть із Садовчучкою своє вміння хутко протверезювати. Не раз чули, як підлеглих на ноги ставили якимись чудодійними чаями-напарами. Ну, та ти старша, Михайлівно, йди до них, самі толком розберетеся.

У закутку зали за крайніми столиками, кепсько почуваючись, почервонілі й пітні, воссідали дві козирні особи району. Посхоплювалися перед кухаркою, як винні в чомусь дітлахи, перезираючись, ласкавенько привітались і попросили в один голос порятунку від перепою. І то чим скорішого. Мовляв, вам же це не впервину, ви на це здатні дівчата.

Змилостилася досвідчена майстриня страв і напоїв, розчулилася мало не слізною просьбою високопосадовців і бовкнула трохи фамільярно, твердо запевняючи:

– Зробимо. Будете до ранку, товариші, як шкельце.

Без відволоки розпорядилася подати чемно зайдам мінералки, холодного кефіру, мало не крицевої ухи, а сама, підмогнувши буфетниці, шаснула з нею на потаємні в парку за рестораном грядки, де зеленіли м’ята, меліса та ще там якісь протверезуючи-лікувальні для нутра й голови рослини.

Було темно, хлющив дощ, босяком потоптавшись між рядками, нахапали по жмуту цілющого зела. Хутенько на кухні зготовили мало не густий напій. Розморені коньяками бідолахи-началюги чемно засьорбали ще гарячий трунок із квітчастих містких кухлів. Наковтавшись, з вдячністю подалися в нічну прохолоду, у передрання, ним кухарем тривожне перед якимось звітом у верхах.

Вийшовши на роботу вранці, головбух із головповаром «Колосу» мало не зомліли від переляку, бо при митті посуду виявилося, що на денцях у кухлях, з яких жлуктили еліксир їхні підопічні перепоєні клієнти, густо осіли залишки пекучої кропиви. Це вона, клята, забур’янила їхнього городика й стала заправою для буцім спасенного напою дорогих клієнтів.

Поперелякувалися Ольга Михайлівна в парі з Тамілою Іванівною, бо, виходить, позбиткувалися над прихворілими «верхами». Сталася досадна помилка. Качаниха розкрилася:

– Ото да! Не тим відпоїли начальство. Попруть нас із ресторану. Я вночі в ліжку все чухалася, а мій Женьо чіпляється: «Вже набралася від якогось хахаля корости». Обімліла, бо п’яненький Льоша Сивуляк силоміць увечері цьомнув у губи. Дала ляпаса, бо він гуляє не з однією, може й зарази напустити.

– І в мене конфуз лячний, – не стала критися Садовчучка. – Як вбиралася на роботу, то запримітила на литках пекучі пухирці. На те почервоніння й мій Степан підозріло кліпав.

– Як пить дать, виженуть з роботи, – захитала в зажурі головою Таміла Іванівна.

Але під обід тривога жінок розвіялася. Бо особистий водій першого секретаря вручив чудодійницям пакета з шампанським і шоколадом, ще й передав подяку за їхні старання.

Таміла Іванівна від такої розв’язки розцвіла й запропонувала подрузі Садовчучці:

– А давай-но, Михайлівно, і собі заваримо кропиву, видать, вона таки помічна. Уже перевірена.

Петро ГУМЕНЮК