КРАПЛЯ ЗОЛОТА І СЛЬОЗА ПОЛКОВНИКА

Минає 30 років з початку ліквідації пускових установок ракет середньої дальності на військовій базі у Сарнах.

 

Вашингтонські музеї…

Із в’єтнамського меморіалу ми потрапили у Національний аерокосмічний, де побачили символи перестороги війні і натяк на прощання зі зброєю.

Кожному, хто відвідує США, прагнеться побувати тут. А мене цікавили експонати, про які казав сенатор Річард Лугар, з котрим я розмовляв під час його відвідин «The Gazette». Той самий Лугар – ініціатор договору про знищення частини радянських та американських ядерних запасів.

Це ж він радив оглянути експозицію роззброєння, що складається всього з двох красномовних залізних предметів-метафор.

Тільки-но переступаєш поріг музею, як…

Ліворуч одразу при вході впала в очі знайома фігура височенної ракети. Так, це вона, «Піонер-УТТХ» (за класифікацією НАТО СС-20 «Шабля»), а поруч – трохи менший чорний «Першинг». Завмерли, стріловидні, наче два велетенські олівці, якими були писані лиховісне протистояння двох систем і «холодна війна». Америка виставила тут ці знаки, аби кожен громадянин світу, який прийде подивитися на досягнення в освоєнні космічного простору, міг достоту переконатися, що заважало нам дружелюбно усміхатися одне до одного.

Зринуло в пам’яті…

Саме ця туба ракети лежала на одній з тих транспортних пускових установок РСД-10, які знищували у військовій частині поліського міста Сарни. Вперше команда ліквідувати їх прозвучала тут у 1988-у. Згідно із Меморандумом між США та колишнім СРСР, обидві сторони мали ліквідувати свої ракети середньої дальності і їх пускові установки та допоміжне обладнання таким чи­ном, щоб не пізніше, ніж через три роки після вступу в силу договору по РСМД, їх не залишилося на планеті.

Тоді, у 1988-му, довелося стати свідком «знекровлення» грізної зброї – воно проходило під телекамерами журналістів багатьох країн. На перший погляд, це була звичайна операція виведення з ладу могутнього шестивісного «візка» (ракети із боєголовками нейтралізовували в інших місцях на спеціальних полігонах за межами України). У присутності інспекторів із США сарненські воїни знімали із транспортного засобу блоки приладів, від’єднували систему управління гідравлікою. За допомогою плазмотрона, розробленого в Інституті електрозварювання імені Євгена Патона, відсікали частину рами шасі, а потім вирівнюючі опори, що виводили ракету в стартове положення. Після цього пусковий агрегат ставав звичайнісіньким тягачем, якого вже ніхто і ніколи не зможе використати за колишнім призначенням. Хіба що на ньому можна встановити потужний кран (що й потім робили умільці одного із одеських заводів).

До всього присікалися американські експерти. Вони стежили за кожнісіньким поворотом гайковерта, за деталями чи вузлами, що знімалися, ідентифікували їх, підтверджували правильність технології демонтажу (а вона теж була регламентована відповідними документами) і лише тоді підписували узгоджувальний протокол. Телекамери зафіксували урочистий момент: американський полковник потис руку радянському…

Через рік приїхали подивитися на хід операцій конгресмени США – натхненники договору по РСМД. Їх приймали у так званому американському містечку, що складалося всього з двох котеджів, де проживали їх співвітчизники-інспектори. Вже тоді умови тут відповідали високим західним стандартам – помешкання для відпочинку, бар, кафе. Звідси за лічені секунди можна було зв’язатися із Пентагоном чи Москвою. Дозволялося це робити і журналістам. Чим я й скористався, передаючи черговий репортаж для тодішнього радянського інформаційного агентства.

Як оцінювали ті події радянські ракетники? Комісари навчили їх вигадувати різні викрути-нісенітниці, отож затиналися в поясненнях. Говорили, що розлучаються із атомною зброєю без жалю, хоч, починаючи із середини сімдесятих років, вони присвятили себе дбайливому підтримуванню у повній бойовій готовності цієї демонічної сили, яка, за парадоксом часу, була фактором паритету двох ядерних супердержав. Звичайно, мовилось і про те, що РСД-10 є зразком довершеності(?!), але знищення його принесе полегшення, стане прологом до подальших кроків у роззброєнні. Проте, коли спадав шарм офіційності, у довірливій розмові доводилося чути думку й про те, що у структурі договору багато поступок американцям, а це змушувало трощити частини бойових машин, які можна було б утилізувати для цивільного використання.

А так… Образно кажучи, краплі золота й срібла на електронних радіосхемах органів керування випаровувалися під пальником, а в очах полковника, котрий відверто розповів про це, я бачив сльозу-відчай — свідчення безсилля…

Востаннє над РСД-10 прошкварчали тисячоградусні спалахи у травні 1991 року, коли демонтували фінішну, 509 установку із тих, що надходили з українських та білоруських пущ.

У наступні роки базу у Сарнах продовжували відвідувати американські експерти, адже, за договором по РСМД, інспекції тривали впродовж тринадцяти років з часу знищення першого комплексу РСД-10. Такий нагляд мав на меті унеможливити проведення тут робіт, пов’язаних із відновленням якихось складників зброї масового знищення. Що ж: невідчепний подих минулого за нами — як тягар, як докір і засторога. 

…Перед воротами сарненської бази стоїть ракета — більший аналог такої ж порадив оглянути у вашингтонському музеї пан сенатор. А на території військового підрозділу вклякли «плечі» цієї важезної довершеної потвори — транспорт­на пускова установка. Ще такі ж експонати є і в інших містах на планеті — для історії не зайве нагадування про погамоване абсурдне бажання стати переможцем у ядерній війні.

 

Віктор Мазаний, письменник, заслужений журналіст України.

м. Вашингтон – м.Сарни.

 

Віктор МАЗАНИЙ