Кохання буває різним

Світ змінився. Змінилися люди. Не змінилися почуття. Любов та пристрасть керують вчинками людей. Але любов набрала інших форм. Віртуальний світ затягнув людей у сіті соціальних мереж, навіть стосунки між чоловіком та жінкою стали віртуальними. Як довели вчені, наш мозок однаково сприймає реальне й віртуальне. Все, як в житті: захоплення, ревнощі, пристрасть. Люди, поглинуті таким коханням, навіть не помічають, які вони дивні і сприймають усе, як в реальності. Ось жива розповідь жінки про віртуальне кохання.

Передісторія

«20 років тому чоловік мій був заможною людиною, мав власний бізнес. Зрозуміло, що він мені зраджував, як і більшість українських чоловіків, що стали заробляти великі гроші. Я про це просто здогадувалася, аж доки його роман із моєю приятелькою набрав розголосу. Мені було тоді 30. Перенесла все важко. Хотіла розлучитися, та дуже плакала й вмовляла мама, казала, що так трапляється в багатьох сім’ях і треба пробачити. Я дивилася на своїх десятирічних синів-близнюків і розуміла, що найбільше постраждають у цій історії саме вони. Сини щиро любили татка, і ця любов була взаємною. Та й нічого гріха таїти, саме чоловік забезпечував їм матеріальне благополуччя й можливості всесторонньо розвиватися. Отож, залишилася з чоловіком, але не простила до цих пір. Він зробив висновки, відрубав усі ниточки, що зв’язували його з тією жінкою і повернувся в сім’ю. Проте, я стала іншою.

Через рік у мене з’явився перший коханець. Історія тяглася 2 роки. Він виїхав до Америки. Через 5 років у мене вже був інший коханець. Помер від раку. Третім став хлопець, молодший від мене на 13 років. З ним було не комфортно, я виносила йому мізки своїм віком. Він витримав 3 роки. В цей час мій чоловік вклав гроші в ризиковану справу, не прорахував, не перестрахувався й залишився без нічого. Довелося продати машини, мої шуби й коштовності. 5 років він безпробудно пив, я працювала й утримувала дім у 300 метрів квадратних. Стосунки зіпсувалися зовсім. Я перебралася жити в окрему кімнату. І хоч чоловік зібрав бригаду й став їздити заробляти на новобудови Пітера, достаток в дім він повернув, але теплоту в стосунки – ні. Так і до цих пір: для дорослих синів ми – мама й тато, поміж собою – сусіди по дому на основі якогось взаємовигідного співіснування на рівні побуту.

«Поспілкуємось?»

В «Однокласниках» є така гра «Поспілкуємось?». Коли я стала жити одна, спробувала там пограти. Спочатку познайомилася з хлопцем із мого міста. Він колишній наркоман з гепатитом В. Добре, що доля мене уберегла від зустрічі з ним. Це він вже пізніше сказав про хворобу, а спочатку ми планували зустріч. Потім познайомилась з грузином. Ревнивий придурок, і я його заблокувала. І тут з’явився Сергій. Він теж був молодшим на 13 років, я сказала йому про це, попередила, чи йому буде цікаво спілкуватися зі мною. Він сказав, що навіть навпаки, дуже цікаво. Я пам’ятаю кожне його слово, що він сказав мені за два з половиною роки спілкування.

Він був одружений. Переписувались потайки. Спочатку говорили ні про що, але мене тягнуло в інет. Через два місяці він попросив побачення в скайпі. Побачивши мене, вигукнув: «Я не помилився!». Ми сиділи в інеті кожен день. На сайті або в скайпі. Ночі на проліт, по пару годин спали. Потім дожартувались до сексу. Брали ноутбук в ванну кімнату і кохалися. Я вмію мужика словами до оргазму довести, а тут таке… Прибігала додому, зі швидкістю звуку робила хатні справи – і до нього! Кожен день! Попрощаємося – і знову повертаємось. Це було неперевершено!

Сергій жив в Криму. Розумний хлопець, з тонким почуттям гумору. За фахом – інженер-електрик. Різниці у віці я не відчувала. Нас дуже тягнуло побачитися в реальному світі. Він увесь час казав: «Де взялася ця війна?! Як мені до тебе приїхати тепер?». Через рік Сергій розлучився з дружиною. Причин мені не називав. Він взагалі про свою сім’ю говорив мало. Двоє синочків, яких щиро любив і піклувався про них – ось те, що я знала. Я почала хвилюватися, адже він тепер молодий і вільний, шукатиме нову дружину і нашим стосункам кінець. А, виявилося, навпаки. Він майже не виходив із дому. Мій чоловік постійно в Пітері, отож, ми весь час були в скайпі. Я готувала їсти, поралася по дому, але ми кожну хвилину були на зв’язку. Два рази Новий рік ми зустрічали у скайпі.

Якось він спитав, чи можу я покинути чоловіка і жити з ним. Я чесно відповіла, що ні, бо зійду з розуму від ревнощів, адже він молодий і дуже гарний. Та й свою сім’ю рушити теж не сміла. Між мною та Сергієм справді щось було. На Валентина він сказав мені такі слова, яких я ніколи не чула. І став називати не інакше як «моє кохання». Я любила і була щаслива.

Зустріч

Йшов третій рік нашого віртуального роману. І ось в березні я відчула, що з ним щось відбувається… Страх втратити коханого підштовхнув мене поїхати до нього. Я сказала, що хочу приїхати і відчула, що в стосунках виникла якась напруга.

Дорога в Крим була дуже важкою. Його окупували росіяни. Війна зробила багатьох людей ворогами. Я не сказала нічого про день свого візиту, зателефонувала коханому, коли вже була в Сімферополі. Він був шокований! Не очікував, думав, що я жартувала про приїзд.

Було страшне хвилювання. Ми сиділи в таксі, він тримав мене за руку, а я вся трусилася. Дома нас зустріла його мама. Накритий стіл, приязне спілкування. Сергій часто виходив палити і майже весь час мовчав. Після обіду ми лишилися наодинці. Це було так зворушливо. Ми були наче діти. Це був не секс, ми займались любов’ю. Я сказала, що страждаю від того, що він одружиться і наша історія закінчиться. Сергій відповів: «Я ситий сімейним життям і житиму просто з мамою».

Ми не спали вночі жодної хвилини. Кохалися… На другий день, вдосвіта, я уже від’їжджала. Він їхав на своєму авто поруч з автобусом до кордону й телефонував: «Виходь. Будемо разом». Я ридала… Але я не могла зробити такий бездумний крок.

Після зустрічі стосунки стали ще більш напруженими. Сергій уникав прямих розмов. Він казав, що все через те, що у нього зносить голову після нашої зустрічі. Але я розуміла, що щось не так… Він зовсім перестав говорити ніжні слова, більше не називав «моє кохання». А в кінці травня, наче грім серед ясного дня, повідомлення: «Мабуть, я буду одружуватися…». Шок! «Ти любиш її?», – спитала. «Звичайно, ні. Я нікого не люблю», – відповів.

Я згадувала всі наші розмови протягом цих років. Він увесь час був дома, зі мною. Як він міг одружуватися? Коли він встиг знайти цю дівчину? Та після цієї новини ми, практично, перестали спілкуватися, бо він уникав зустрічей он-лайн і не писав. В жовтні на його сторінці в «Однокласниках» з’явився запис, що він у шлюбі з Лілією Івановою… І пост: «Чоловік повинен мати одну жінку, а не волочитися за кожною зустрічною».

Все скінчилося. Я так страждала… І досі не впевнена, що він одружився. Через пів року я привітала його з Днем народження. Він спитав, як я. Я написала. Сухо й коротко розповіла, що у мене на роботі. Він написав, що я хороша жінка й людина… І ні слова пояснень, що ж сталося.

Я впевнена, що він нічого не забув і не забуде ніколи. Як я живу з того часу, знаю лише я… Я люблю його по-справжньому, як і раніше. Але зустрічаюся з іншим, теж молодим чоловіком. Просто так, для сексу. А ще для того, щоб якось вибити із голови Сергія…»

Записала Оксана СЛОБОДЗЯН