Із місією до Африки

Малівчанин Юрій Пась працював із вуличними дітьми у Кенії

Впродовж місяця команда молоді з луцької євангельської церкви «Голгофа», в складі шести чоловік, працювала в місті Кітале, що знаходиться в Кенії. Ціллю поїздки була допомога команді християн, яка уже тривалий час живе там і служить місцевому населенню. До благодійної місії долучився і наш земляк, житель с. Малеве, студент географічного факультету Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, музикант Юрій Пась. Нам вдалося поспілкуватися із Юрієм та дізнатися про нелегкі випробування для душі і тіла, які він із Божою поміччю зміг подолати на гарячому континенті.

Та спершу, декілька слів про Кенію. Кенія, або офіційно Республіка Кенія – східно-африканська держава, розташована на самому екваторі. Це країна дикої природи, національних парків, содових озер та сплячих вулканів. Це на диво гармонійне поєднання первісного минулого і цивілізованого сьогодення. Кенію називають африканським континентом в мініатюрі, а ще колискою людської цивілізації. Але як би гарно не описували цю країну в туристичних путівниках варто зазначити, що це країна 3-го світу з усіма наслідками, що з цього випливають. Немає їжі, немає води, немає ліків, немає освіти, відповідно немає грошей і роботи. Про те є малярія, бруцельоз, тиф, ВІЛ, туберкульоз і маса всього дрібнішого. Ще однією характеристикою країни є соціальна нерівність, при чому, у всіх її видах. На противагу сучасним хмарочосам зі скла і бетону – нетрі із застарілих, недоброякісних, невпорядкованих жител, де люди змушені виживати, цілими родинами риючись на сміттєзвалищах. Послужити і допомогти саме таким людям і було завданням місіонерів з церкви «Голгофа».

В Африці працює українська місія, яка займається вуличними дітьми, тобто тими, хто втік з дому або не має батьків. Для таких дітей орендують спеціальне приміщення для їх проживання, харчування та освіти. Шукають для них спонсорів і відправляють у школу на навчання. Проект називається «Embrace street child».

Наші волонтери проводили заняття для діток з географії, мови, історії, спілкувалися з дітьми, грали у футбол, вчили вірші, танцювали, співали, веселилися.

Своїми враженнями від поїздки ділиться і сам Юрій: «Перед поїздкою в Африку, до слова, це моя перша поїздка, я мав певні переживання відносно здоров`я. Деякий час у мене були серйозні проблеми зі спиною і я дуже переживав, думав – я тут ледь ходжу, а як буде там? Молився! І перед самим від`їздом Бог зробив чудо, болі зникли. Друге випробування було пов`язане з фінансами, точніше, з їх відсутністю – де взяти гроші на поїздку? Знову молився і, зовсім не очікувано, грошима благословили друзі.

Мої враження від Африки – бруд та антисанітарія. Я перші дні щохвилини користувався антисептиком для рук. Вразила соціальна нерівність – на шикарному авто їде багатий кенієць, а через дорогу на смітнику дитина 7-ми років нюхає клей. Ще привернула увагу надмірна релігійність в країні. Безліч церков, майже на кожному борді цитата з Біблії, а справжніх віруючих — одиниці.

Випробуванням для мене була місцева їжа, не все сприймав мій організм. Дещо взагалі не можна було їсти, хоча дітям, які більшу частину життя проводять на вулиці, дуже смакувало. Коли в один з днів табору дітям давали на обід м`ясо, я не міг зрозуміти, чому вони просять сфотографувати їх, як вони їдять. З’ясувалось, що м`ясо вони споживають раз-два на рік, а деякі вперше їли м`ясо. А коли роздавали апельсини, діти билися, думаючи, що всім не вистачить. Для них це норма, живучи на вулиці, здобувати все силою. Перш за все я зрозумів, що ми надзвичайно багаті люди, адже маємо що їсти і пити, маємо де відпочити і поспати, а там цього не мають повністю або частково! Кенія – це країна, де близько половини населення голодує або недоїдає! Я вже місяць в Україні і зумів оцінити це, але побачив і дещо спільне! Наприклад, ставлення наших українців до утилізації і викидів сміття. Авжеж в Кенії це набагато гостріше питання, але в нас теж можна часто побачити, як люди викидають сміття просто на вулиці і це неприємно!

Освіта вся платна і за місяць навчання в початковій школі треба платити 10 євро, а середньої освіти – 60-80 євро, наступна освіта буде коштувати 600 євро і більше, для кенійця, в якого середня заробітна плата 50-70 євро в місяць, це не підйомна сума! Плюс рівень освіти дуже низький! Тому нашим дітям і батькам слід цінувати наших вчителів, бо порівняно з кенійськими чи африканськими вони надзвичайно добре кваліфіковані! Дуже багато африканців їде навчатися до України, адже наш диплом дуже цінується. Щодо спілкування з дітьми, то авжеж потрібно знати англійську і бажано мати перекладача на суахілі! Кенія – це в минулому колонія Британії і там дві офіційні мови: суахілі і англійська. Правда англійську знає в більшості молодь і старші, діти тільки деякі, але, як ми знаємо, для дітей більш важливим є мова любові і обіймів! Батьки уваги дітям майже не приділяють і вони раді, коли білі люди «мзунгу» з ними граються чи проводять час. Мене ще з дитинства вчили, щоб не робили дорослі – діти ні в чому не винні!

Боляче було бачити надзвичайно велику різницю між бідними і багатими і як діти просто живуть у смітниках, але я розумів, що я тут для того, щоб не просто жаліти, але й спробувати щось змінити, поліпшити. Звичайно, місяця мало, але все ж таки! Ми завжди дивимось на багатші країни і жаліємось, але насправді слід побачити, які ми багаті і ми можемо стати благословінням для інших народів і тоді Бог нас благословить! Такий принцип завжди був закладений в таких країнах як США, Канада, Франція і тепер ми бачимо як вони живуть, а ми ж не гірші!

Тому хочеться ще продовжувати такі поїздки і я планую їхати наступного року, та хочу аби вона була тривалішою! Проте не треба забувати, що в нас і тут багато робити, тому ми організовуємо табори різного типу, працюємо в сиротинцях, до речі, зараз займаємося на Млинівщині в селі Дорогостаї: літом – табір, а щотижня – вечори для дітей і підлітків.

Ця благодійна робота, звичайно, забирає чимало часу, але я усе встигаю. Думаю, все залежить від того чи ти любиш те, що робиш?

Мирослава Погранична